Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Англійський парламент, заснований ще в 1265 p., складається з двох палат — палати лордів і палати громад. У палаті громад, яка формується шляхом виборів за представницькою системою, налічується 650 депутатів. Місць у приміщенні, де засідає палата громад, — 437, та й ті здебільшого пустують, оскільки кожен депутат може сам вирішувати: брати чи не брати участь у засіданні. Однак у партійних фракціях дисципліна дуже сувора. Лідер фракції на кожен день визначає, хто і в якому порядку виступатиме. Своєрідною є також процедура голосування — всі встають і проходять у коридор, який роздвоюється: хто "за" — наліво, хто "проти" — направо.

Порядок, заведений у парламенті сотні років тому, неухильно зберігається понині. Посередині палати поважно сидить спікер зі своїми трьома помічниками. Він надає слово, стежить за дотриманням парламентської процедури і порядком дебатів. Веде засідання у швидкому й діловому темпі. Усі виступаючі звертаються до спікера, а не до особи, про яку йдеться або з якою депутат полемізує. Таким чином, дискусія відбувається в рамках пристойності. Депутати публічно не називають колегу на прізвище, а тільки так: член палати від такого-то виборчого округу. Виступ має бути коротким і лаконічним. Не прийнято зачитувати наперед заготовлені тексти.

Члени палати громад, на відміну від лордів, вислуховують щорічну тронну промову королеви стоячи. Промову готує глава діючого кабінету. У ній мають бути викладені напрями діяльності кабінету на наступний рік. Засідає британський парламент близько 150 днів на рік. Закон, що приймається, має бути чітким і не давати приводу для різного тлумачення.

Двічі на тиждень парламентарії мають право звертатися до прем'єр-міністра із запитами, на що відводиться не більше 15 хв.

Опозиція — обов'язковий і невід'ємний компонент парламентської системи, необхідна умова ефективного управління країною. Вона — незручна реальність для правлячої партії, однак абсолютно необхідна в демократичній країні, оскільки є дзеркалом і об'єктивним мірилом діяльності правлячої більшості, дає можливість вибору громадянам країни. Опозиція формує "тіньовий кабінет", члени якого під час парламентських дебатів виступають як своєрідні візаві відповідних міністрів. Таким чином, у випадку перемоги на парламентських виборах опозиції не потрібен час для входження у владу.

В англійському парламенті "працюють" професіонали. Суміщати політичну кар'єру з якоюсь іншою в Англії не прийнято. Людина змолоду вирішує, ким вона хоче стати, і, не розкидаючись, всебічно вдосконалюється в обраному напрямі. Основною передумовою успішної політичної кар'єри є навчання у привілейованих приватних школах і в найпрестижніших університетах, таких як Кембрідж та Оксфорд. Молодих навчають ораторському мистецтву, полеміці, прививають навички спілкування з людьми. З ними зустрічаються владні діячі партії, парламентарії, міністри. Таким чином партії готують для себе свою парламентську еліту.

Тих, хто подає надії, "обкатують" у партапараті, місцевих органах самоуправління. Наступний етап — робота в парламентському та урядовому апараті. Вважається, що починати політичну кар'єру після ЗО років уже запізно. Палату громад британського парламенту складають люди віком 30—50 років.

Грошова винагорода парламентарія еквівалентна зарплаті середнього державного чиновника. Ще стільки ж видається на технічних працівників, яких парламентарій наймає собі сам. Іногороднім оплачується квартира, частково експлуатація власного автомобіля, безплатними є телефон та кореспонденція.

Самобутність і стабільність Великої Британії ґрунтуються на специфічній рівновазі консерватизму і лібералізму.