Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Заходи, спрямовані на здійснення програми "Союз заради прогресу","сприяли прискоренню темпів економічного розвитку. У цілому з 1950 по 1975 р. валовий національний дохід латиноамериканських країн зріс у чотири рази. Регіон з аграрного, сировинного перетворився на аграрно-індустріальний. Посилився наступ на латифундизм. До 1964 р. в 16 країнах ухвалено закони про аграрні реформи.

Однак політична нестабільність на субконтиненті не зменшувалася. її джерелом на початку 60-х років стала Куба. Радянський Союз прагнув використати соціалістичну Кубу як плацдарм для просування комунізму в Латинській Америці. У 1962 р. за згодою Ф. Кастро СРСР таємно розмістив на Кубі радянські ракети та бомбардувальники. У відповідь США вдалися до військово-морської блокади Куби. Тільки здоровий глузд політичних лідерів, насамперед Дж. Кеннеді, врятував світ від трагічних наслідків, якими могла обернутися ця авантюра.

Уроки Карібської кризи не зупинили послідовників більшовицької доктрини "ощасливлювання" народів. Компартії Аргентини, Перу, Уругваю, Еквадору, Венесуели, Болівії, які не мали скільки-небудь серйозної соціальної бази, отримували щедру грошову підтримку від КПРС, вдавалися до організації "партизанських загонів", розпалювання внутрішніх чвар, тероризму. Все це лише поглиблювало неспокій у регіоні.

Слідом за низкою військових переворотів відбулися трагічні події у Чилі. Перемога на президентських виборах 1970 р. кандидата лівої коаліції "Фронт національного визволення" Сальвадора Альенде, який негайно приступив до радикальних перетворень — здійснення націоналізації основних галузей промисловості, аграрної реформи, — обернулася соціально-економічною кризою (падіння виробництва, інфляція тощо). 12 вересня 1973 р. генерал Аугусто Піночет здійснив військовий переворот. Після цього відбулися парадоксальні події: з одного боку, терор і репресії (за 15 років диктатури Піночета кількість убитих сягнула 15,5 тис. чол., а тих, що пропали безвісти, — 2,2 тисяч), а з іншого — піночетівська адміністрація жорсткими заходами державного регулювання забезпечила ринкові реформи та прискорення економічного розвитку Чилі, тобто здійснила перетворення, які внаслідок своїх демократичних принципів унеможливлювали існування військової диктатури. 5 жовтня 1988 р. народ сказав "ні" Піночету, а в грудні 1989 р. на загальних

виборах програв і його кандидат, архітектор чилійського "економічного дива", колишній міністр фінансів Брнан Бихі. У березні 1990 р. у країні відновлено демократію.