Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Період 50—60-х років позначений становленням і зміцненням парламентської демократії на заході Німеччини, активним входженням ФРН у систему демократичного Заходу і прохолодними відносинами зі Сходом. Особливо напруженими були стосунки між обома німецькими державами. Узята на озброєння навесні 1955 р. доктрина Хальштейна почала застосовуватися проти держав, що налагоджували зв'язки з НДР. Так, у 1957 р. ФРН розірвала дипломатичні стосунки з Югославією, у 1963 р. — з Кубою.

Проте політичне життя ФРН, як епіцентру напруженості європейської та світової політики, формувалося не тільки внутрішніми чинниками. За умов сповільнення економічних темпів розвитку в Німеччині та поступового повороту світу до визнання ідеї мирного співіснування в міжнародному житті відбувалося фізичне та моральне зношування комбінації ХДС/ХСС/ВДП. Це проявилося, зокрема, в фінансових корупціях, вимогах генералів бундесверу оснастити армію ядерною зброєю. У 1963 р. пішов у відставку К. Аденауер. Його політику продовжував Л. Ерхард. Однак блискучий економіст Ерхард виявився досить посереднім політиком. Новий канцлер не збагнув необхідності трансформувати німецьку політику відповідно до вимог часу. У німецькому суспільстві дедалі активніше відбувалася поляризація політичних сил. Саме в цей період виникла неонацистська партія А. Таддена — Національно-демократична партія (НДП), яка відбивала погляди крайніх правих. Наприкінці 60-х років на фронті боротьби з парламентською демократією з'являються і "нові ліві". Група Баадера-Майнхоф, так звана "Фракція Червоної Армії" (РАФ), проголосивши (1970) нещадний терор правовій державі, убачала у ньому засіб формування нової людини і побудови за допомогою вибухівки й автомата "справедливого суспільства". Протягом трьох років (1968—1971) РАФ здійснила 555 акцій (серед них убивства чиновників, підприємців, військових, поліцейських).

У 1966 р. від коаліції відійшла ВДП. Тоді ж до влади прийшов уряд "великої коаліції" (ХДС/ХСС/СДПН) на чолі з К. Кізінгером. На відміну від попереднього, в його політиці поєднувалися старе і нове. У 1968 р. було прийняте "надзвичайне законодавство", відповідно до якого за певної ситуації можна було відмінити конституційні гарантії, розпустити парламент, застосувати бундесвер. Чи означало це відхід від демократії? Навпаки, зростання загрози з боку крайніх лівих і крайніх правих змушувало правову державу шукати шляхи самозахисту. Становище "фронтової держави" цілком виправдовувало таку поведінку, хоча як у самій ФРН так і у світі в цілому "надзвичайне законодавство" було сприйняте неоднозначно. З іншого боку, правлячі кола ФРН визнали доцільним відмовитися від доктрини Хальштейна, було відновлено дипломатичні стосунки з Югославією та Румунією. Всі ці моменти свідчили про активні пошуки нового як у внутрішній, так і в зовнішній політиці країни.