Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Загальне післявоєнне полівіння європейського політичного клімату охопило і країни Північної Європи. Тут лівоцентристські сили на чолі з соціал-демократами не тільки прийшли до влади, а й на тривалий час утвердилися в керівництві північносвропейських держав, що дало їм можливість визначати політичні та соціальні процеси, пов'язані з утвердженням і розвитком демократії, як основного принципу соціального, політичного та правового розвитку.

Першочерговим завданням для Данії, Норвегії та Фінляндії після війни була відбудова народного господарства, для Швеції — зберегти економічні темпи періоду кон'юнктури за часів війни. Економічному розвиткові Данії та Норвегії сприяв "план Маршалла", до якого вони приєдналися в 1948 р. Атлантична солідарність привела ці країни в 1949 р. до НАТО. Шведський уряд, вірний принципові нейтралітету, якого Швеція дотримується уже близько 180 років, заявив, що він здійснюватиме політику "вільну від союзів", проте "план Маршалла" прийняв, справедливо убачаючи в ньому могутній фінансовий та технологічний важіль прискорення економічного розвитку. Фінляндія, північна сусідка Радянського Союзу, змушена нести тягар поразок у війнах з СРСР, пішла по лінії "Паасіківі—Кекконена" (президенти Фінляндії: Ю. К. Паасіківі, 1948—1956 pp., У. К. Кекконен, 1956—1982 pp.), лінії відособлення капіталістичної Фінляндії від демократичного Заходу і зближення з СРСР в обмін на залишення за нею права на суспільний вибір та незалежність. Для радянського керівництва "добросусідські відносини" з Фінляндією стали в ідеологічній війні із Заходом еталоном пропаганди мирного співіснування країн з різними системами, прикладом політики "фінляндизації", тобто визнання Заходом легітимності внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, навіть деякого підігравання їй. Лінія "Паасіківі—Кекконена" дістала практичне втілення в радянсько-фінляндському договорі про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу (підписаний у 1948 p.), що містив ряд негативних моментів для Фінляндії (вона не могла прийняти "план Маршалла", стати членом НАТО тощо). Натомість Фінляндія здобула величезний радянський ринок, на якому високоякісні товари фінських фірм не мали конкурентів. Водночас Фінляндія дістала можливість купувати дешеву радянську сировину та енергоносії і сповна використала переваги ринкової економіки для швидкого господарського розвитку. Внаслідок цього капіталістична Фінляндія невдовзі стала процвітаючою країною, набагато випередивши прибалтійські радянські союзні республіки, які до війни були економічно більш розвинуті. До того ж СРСР зменшив, а відтак зовсім анулював репарації з Фінляндії.