Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Зразу ж після завершення війни перед Сполученими Штатами Америки постала проблема: як здійснити перехід до миру, як перебудувати економіку, що виробляла військову продукцію, на мирний лад. Інакше кажучи, як здійснити реконверсію. Багато хто в США вважав, що питання слід ставити інакше: не про перехід від війни до миру, а про повернення до "нормальних днів", до 1929 р. По суті, постало питання, якої форми набуде повоєнний економічний розвиток США: "твердого індивідуалізму" Гувера чи "нового курсу" Рузвельта. Одностайності тут не було. Багато хто з великих підприємців та політиків схилявся до першого варіанту. Однак повернення в минуле вже відбутися не могло. Почав набирати сили неоконсервативний напрям — обережна активізація держави щодо регулювання економіки з вираженою делібералізацією соціального законодавства. Прийнятий в 1946 р. закон про зайнятість зобов'язував федеральний уряд використати всі можливі засоби для "максималізації" зайнятості, виробництва і купівельної спроможності. Державне втручання передбачало, насамперед, розв'язання проблеми безробіття та зайнятості. Його наслідком було успішне здійснення демобілізації 12-мільйонної армії, причому кількість безробітних не перевищила 2,3 млн. чоловік. Держава сприяла також закриттю значної частини військових підприємств. Спеціалісти підрахували, що набагато дешевше збудувати нові заводи, аніж пристосувати військові до випуску мирної продукції. В цілому ж унаслідок реконверсії, випуск воєнної продукції знижувався протягом трьох років і в 1947 р. реальний ВВП США був меншим, аніж у 1944 р., на 13 %. Безперечно, важливе значення мав і той факт, що в складних післявоєнних умовах перспективи роззброєння були досить ілюзорні. 1 якщо військовий бюджет у 1948 р. становив 13,4 млрд. дол., а в 1940 р. лише 3,5 млрд., то це свідчило не про якісь агресивні наміри США, а про страх американців перед розмахом комуністичної експансії після Другої світової війни. Ця стурбованість десятки років впливала на внутрішню і зовнішню політику США. Це виявилось у створенні цілого ряду структур у системі державної влади та управління. Зокрема, в 1947 р. утворено Раду національної безпеки — дорадчий орган при президентові з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Того ж року з'явилося і Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), штатна чисельність якого, між іншим, ніколи не перевищувала 2—3 тис. чоловік.

У період реконверсії "новий курс" втратив лібералізм у соціальних питаннях. Прийнятий у червні 1947 р. закон Тафта—Хартлі зобов'язував профспілки ставити до відома уряд за 60 днів до початку страйку. Проте, якщо страйк загрожував національній безпеці, президент міг відстрочити його на 80 днів чи заборонити зовсім. Закон Тафта—Хартлі, прийнятий як поправка до закону Вагнера (1935), таким чином, обмежував чинність останнього. У цьому ж плані, за наказом президента Гаррі Трумена, почалося очищення державного апарату від нелояльних осіб, складалися "чорні списки". Все це було наслідком не стільки внутрішньополітичної обстановки, скільки неспокійної ситуації у світі, викликаної наступом комунізму в Європі та Азії.