Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Либідь | Кількість сторінок: 624

Дивись також:

БАРДТ

Бардт (Bahrdt) Ханс Пауль (03.12.1918, Дрезден) -западно-германский социолог. В 1952 г. закончил Геттингенский университет, с ...

ВОЕННАЯ ПОЛИТИКА

составная часть общегосударственной политики, относящаяся к организации и применению средств вооружённого насилия для достижения политических ...

БАРНЗ

Барнз (Barnes) Гарри (Хэрри) Элмер (15.06.1889, Нью-Йорк - 1968) - американский социолог, историк культуры, публицист. ...

Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки

Стабільний і динамічний розвиток П'ятої республіки порушили травнево-червневі події 1968 р. За два тижні до них студенти-анархісти в паризькому передмісті Нантері, протестуючи проти війни у В'єтнамі, побили вікна офісу "Америкен експрес". Спроба покарати студентів-бунтарів викликала дещо несподівану реакцію. На початку травня тисячі студентів паризьких вузів вийшли на вулиці, щоб виразити протест проти війни у В'єтнамі, соціальної несправедливості, цинізму політиків. Вимоги студентів були суперечливими. Червоні знамена, марксистські та маоїстські гасла аж ніяк не узгоджувалися з вимогами свободи самоврядування студентів. Однак вимоги реформи вищої школи та участі студентів в управлінні вузами були цілком справедливими. У Франції продовжувала існувати застаріла система вищої освіти: 80 % усіх студентів навчалося на гуманітарних факультетах і лише 20 % — на технічних. Лише п'ята частина студентів отримувала державну стипендію.

Студентські виступи використала ФКП — головний противник П'ятої республіки і президента де Голля. 13 травня

ФКП, прагнучи поглибити кризову ситуацію в країні, закликала до страйку робітників. На заклик комуністів відгукнулися колективи заводів "Рено" та "Сюд авіасьон". На 18 травня кількість страйкуючих досягла 2 млн., а через кілька днів — 10 млн. чоловік. У країні завмерло виробництво. Страйкарі вимагали збільшення зарплати, поліпшення соціального забезпечення тощо. Суто економічні вимоги робітників ФКП поспішила доповнити своїми партійно-політичними гаслами. Вона зажадала створення уряду демократичної єдності з участю комуністів. Тим часом лівацькі групи гошистів (гошизм — особливий різновид лівацтва, в якому змішалися елементи бланкізму, троцькізму, анархізму, утопізму, ленінізму, маоїзму та інших "ізмів") підбурювали маси до захоплення влади. Перед французьким суспільством замаячила тінь громадянської війни та можливої диктатури. Перервавши свою офіційну поїздку до Рима, в країну повернувся де Голль. 29 травня він зустрівся у Баден-Бадені з командиром французького корпусу, ветераном алжирської війни генералом Массю. Переконавшись у лояльності армії, президент виступив по телебаченню. Він заявив, що залишається на посаді, й оголосив про розпуск парламенту і нові вибори. Наступного дня на Єнісейські поля вийшли 300 тис. прихильників де Голля, які демонстрували "мовчазну більшість". Лідерам комуністів нічого більше не залишалося, як згорнути страйк. Тим більше, що напередодні уряд Помпіду пішов на значні поступки. Було збільшено зарплати — на 14 %, пенсії — на 15—20 %, а платня сільськогосподарських робітників зросла на 56 %. Студентам надано право участі в самоуправлінні. У червні страйки припинилися. До більшого маси страйкарів і не прагнули. Одна річ — страйк заради "біфштексу", та коли його спробували перетворити на знаряддя захоплення влади і насадження комуністичної диктатури, французи відступили, чим, безумовно, розчарували ФКП, яку не влаштовували ані сильна президентська влада, ані стабільність у Франції.

Оцінка цих подій була неоднозначною. У них стихія бунту поєднувалася з конфліктом поколінь переломної епохи, з неприйняттям як американської, так і комуністичної моделей суспільства, антиамериканізм і антикомунізм ішли поруч. Через багато років учасники подій 1968 р. стали респектабельними прихильниками демократії, ринкової економіки, зваженого зовнішньополітичного курсу своєї країни. Як тут не повірити добрій європейській приказці: "Хто молодим не був лівим, той не має серця, хто на старості не став правим, той не має розуму".

Після подій 1968 р. де Голль ще енергійніше взявся обстоювати свою ідею "асоціації капіталу і праці", здійснювану через залучення трудящих до акціонерного капіталу та прибутків підприємств і розширену після подій 1968 р. до концепції участі повноважних представників різних верств в управлінні справами суспільства зверху донизу.

Однак після травнево-червневих страйків 1968 р. щось зламалося у стосунках "де Голль французи", і президент це відчув. Референдум щодо законопроекту перебудови органів внутрішнього самоуправління, який він зініціював, мав вияснити це остаточно. На референдумі 27 квітня 1969 р. французи сказали "ні", і на другий день де Голль подав у відставку.

Президентом став висунутий партією ЮДР (Союз на захист республіки, 1968 р.) соратник і однодумець де Голля Ж. Помпіду.