Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

У січні 1946 р. Національний фронт прийняв рішення про проведення виборів до Установчих національних зборів. Передвиборча кампанія проходила за умов гострої політичної боротьби. КПЧ узяла курс на революційні соціалістичні перетворення, інші політичні партії, що критикували позиції комуністів, виступили на захист свободи, демократії, релігії, гуманізму, приватної власності. У Словаччині напередодні виборів відбулося різке посилення позицій Демократичної партії й зростання її чисельності, особливо після досягнення угоди з клерикальними колами, що мали величезний вплив у масах.

Вибори до Установчих зборів ЧСР відбулися у травні 1946 р. В них взяло участь 95% населення. Напередодні виборів комуністи ініціювали деякі зміни до виборчої системи: право голосу дістали військовослужбовці строкової служби, віковий ценз знижено до 16 років, скасовано ценз осілості, позбавлено права голосу колаборантів. Зрештою, завдяки підтримці чеських і моравських селян, робітничого електорату промислових центрів та виборці в-військовослужбовці в комуністи в цілому по країні отримали 38 % голосів, більше, ніж інші партії. Великого успіху в Словаччині домоглася Демократична партія, за яку проголосувало 62 % словацьких виборців, КПС отримала лише третину голосів. Загалом комуністи здобули в Установчих зборах J14 із 300 місць. Керівники Національного фронту виступили проти змін у державних органах влади в Словаччині згідно з результатами виборів і змусили Демократичну партію до низки поступок. Обмежено права словацьких національних органів у вирішенні економічних і кадрових питань. Уряд очолив лідер КПЧ К. Готвальд, а з 26 міністерських крісел дев'ять дісталося комуністам. Цей хиткий консенсус як специфічна форма двовладдя тривав до лютого 1948 р.

Урядова програма передбачала розробку нової конституції, здійснення дворічного плану розвитку економіки, збереження зовнішньополітичної орієнтації ЧСР на Радянський Союз. Курс комуністів на розширення державного сектора зустрів опір партії націонал-соціалістів, підтриманих Народною і Демократичною партіями. Внаслідок цього у програмі було зафіксовано положення про рівноправність усіх видів власності. Утім, боротьба між політичними партіями за вибір подальших шляхів розвитку країни тривала. Міністерство сільського господарства, очолюване комуністами, розробило серію законопроектів щодо перетворень у сільському господарстві, передбачалося, зокрема, обмеження норми землекористування (50 га). Усупереч опору опозиції, до літа 1947 р. більшість із цих законопроектів були затверджені Національними зборами. Міністерство юстиції, очолюване націонал-соціалістом П. Дртиною, навпаки, намагалося організувати передачу вже конфіскованих підприємств їхнім колишнім власникам, оскільки практика швидко показала, що націоналізовані підприємства нерентабельні й збиткові. Боротьба за повернення "конфіскатів" тривала аж до весни 1948 р.

У 1947 р. Чехословаччину спіткав катастрофічний неврожай. 600 тис. тонн пшениці виділив Радянський Союз. Та це не зняло напруженості в суспільстві. Відбувся розкол у Національному фронті, загострилася міжпартійна боротьба. Демократичні партії, підтримувані президентом Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід і виступали за прийняття "плану Маршалла". Комуністи та їх союзники, що орієнтувалися на Радянський Союз, навпаки, наполягали на завершенні соціально-економічних перетворень, остаточній ліквідації економічних позицій буржуазії. Усі події в Чехословаччині були зумовлені суспільною дилемою — соціалізм чи демократія. У багатьох подіях того часу позиція радянського керівництва виявилася вирішальною, зокрема щодо участі Чехословаччини в Паризькій нараді 12 липня 1947 р. з питань реалізації плану Маршалла. У цьому зв'язку прем'єр і ключові міністри кабінету були викликані до Москви, де Сталін і Молотов у грубій формі зажадали відмовитися від будь-якого співробітництва із Заходом. Міністр закордонних справ Чехословаччини Я. Масарик висловився з цього приводу так: "Я їхав до Москви вільним міністром, а повернувся сталінським лакеєм". Відтак, гостре політичне протистояння демократичних партій Чехословаччини, з одного боку, і комуністів — з іншого, на початку 1948 р. досягло критичної межі.