Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Либідь | Кількість сторінок: 624

Збройні конфлікти на теренах "другої Югославії"

Громадянська війна, що розгорнулася на теренах "другої Югославії" в 1991 p., стала гіршим із варіантів розпаду югославської федерації. Міжнаціональна напруженість, що дедалі більше зростала в міру ослаблення федерального комуністичного обруча і проявлялася в прагненнях до національного відособлення, після краху тоталітаризму вибухнула кривавими конфліктами. Сербія, котра в югославській федерації займала домінуюче становище (36 % усього населення), вважала, що саме вона виражає ідею Югославії як єдиної держави. Водночас ЮНА, в якій близько 80 % командного складу становили серби, не без відома колишнього федерального центру й сербського керівництва, втрутилася в політичний процес і стала діючою силою конфлікту. Якщо федеральний центр, яким управляло сербське керівництво, порівняно легко розлучився зі Словенією та Македонією (сербської меншини там не було), то в Хорватії події розвивалися за іншим сценарієм.

На початку 1991 р. сербські громади в Північній Далмації, Бараны, Кордуні та Славонії заявили про свою незгоду стати хорватськими громадянами й оголосили про створення Сербської автономної області Крайна (АО Крайна), яка займала 28 % хорватської території, де мешкало 880 тис. чоловік (з них лише 316 тис. сербів). Сербія підтримала цю акцію, а контрольована Белградом ЮНА виступила у кривавій і руйнівній війні, що супроводжувалася терором та етнічними чистками, на боці крайнських сербів. У ході боїв, з серпня 1991 по січень 1992 p., загинуло 6 тис. чоловік, а матеріальні збитки становили 30 млрд. дол. На міжнародній конференції по Югославії, що відбулася в жовтні 1991 р. у Гаазі, прийнято Декларацію, в якій світове співтовариство вперше визнало факт розвалу СФРЮ. Тоді ж на адресу Сербії та Чорногорії пролунали звинувачення в намаганні силою перешкодити відокремленню республік від Югославії. На початку грудня

р. Рада міністрів Євросоюзу ухвалила рішення про застосування економічних санкцій щодо Югославії (фактично — Сербії та Чорногорії). Рішенням Ради Безпеки ООН навесні

р. до Хорватії були направлені миротворчі сили. У хорватських подіях чітко визначилась позиція сербського керівництва на чолі з президентом С. Мілошевичем, яке прагнуло збереження Югославії як єдиної держави.

Сербський національний інтерес, боротьба проти сепаратизму, за об'єднання сербів у межах "Великої Сербії" й фактична міжнародна ізоляція об'єднали на певний час і лівих, і правих, владу і опозицію в Сербії і Чорногорії. Між націоналізмом влади і опозиції не було істотних відмінностей. За цих умов Скупщини Сербії та Чорногорії, а наприкінці квітня 1992 р. і югославський парламент у складі представників цих республік прийняли рішення про перетворення СФРЮ на Союзну Республіку Югославію (СРЮ) зі столицею в Белграді.