Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Після драматичного розпаду СФРЮ у 1991— 1992 pp., через обставини, що склалися, зокрема, оголошення Сербії 30 травня 1992 р. Радою Безпеки ООН агресором і запровадження щодо неї широкомасштабних торгово-економічних санкцій, нова Югославія не змогла використати створені на попередньому етапі передумови для ефективної системної трансформації та успішного соціально-економічного розвитку. Країна опинилася в цілковитій ізоляції. Були заблоковані всі транспортні й транзитні перевезення, закриті всі морські гавані й сербські порти на Дунаї, перекриті газопроводи, заморожені кошти сербських фірм, організацій і банків на закордонних рахунках, експорт та імпорт товарів був майже повністю блокований, припинилося будь-яке інвестування в економіку СРЮ. До фудня 1992 р. обсяг виробництва скоротився майже удвічі, інфляція перевищила 7000 % на рік. Посилилося соціальне розшарування суспільства.

За умов дії економічних санкцій, загального спаду виробництва державні видатки постійно перевищували доходи. Кредитно-грошова та бюджетна політика СРЮ мала до початку і994 р. інфляційний характер. Держава покривала свої витрати в основному за рахунок грошової емісії. Наслідком такої політики було переростання традиційно високої інфляції в гіперінфляцію. У 1992 р. роздрібні ціни зросли у 100 разів, а восени 1993 р. вони щодня збільшувалися на 10— 20 %. Фінансова система країни розвалювалася. Німецька марка фактично витіснила національну валюту — динар. Надзвичайно важкий стан економіки спричинив різке зниження життєвого рівня населення. Середньомісячна заробітна плата на початку 1994 р. не перевищувала 15 дол., а розмір пенсій становив 4 долари. За рівнем життя СРЮ опинилася на останньому місці у Європі. Для значної частини населення настав період боротьби за звичайне виживання.

Основні виробничі потужності залишалися в руках держави. На приватний сектор припадало близько 7 % фондів країни й 10 % зайнятих. Загалом, господарські реформи в СРЮ були призупинені, закони про приватизацію, прийняті в Сербії у 1991 р., а в Чорногорії у 1992 p., реалізовувалися вкрай повільно. Структурні зміни в економіці були незначними. Жорстке державне управління економікою здійснювалося шляхом адміністративних заходів надзвичайного характеру. Спроби "поступової фінансової стабілізації" в 1993 р. мали поверховий характер і не поліпшили становища.

Лише в січні 1994 р. у СРЮ почалося здійснення програми економічної стабілізації та грошової реформи. Запроваджено новий динар, що став конвертованим. Водночас зведено до мінімуму грошову емісію, запроваджено нову, жорсткішу систему стягування податків. Різко зменшилося суспільне споживання, скоротилися витрати держави на соціальні потреби.

Здійснення програми економічної стабілізації протягом 1994—1995 рр., дало позитивні наслідки: знизилася інфляція, почалося піднесення економіки, стабілізувались ціни на товари першої необхідності тощо. У 1994 р. суспільний продукт збільшився на 5,5 %, а в 1995 р. — на 6,6 %.

Припинення війни в Боснії та Герцеговині, укладення Дейтонських і Паризьких мирних угод та Основного договору про Сремсько-Баранську область, рішення Ради Безпеки ООН про пом'якшення економічних санкцій щодо СРЮ створили умови для поступового економічного відродження Сербії та Чорногорії. У листопаді 1995 р. оприлюднена Програма економічної стабілізації, що передбачала деяку лібералізацію економічної політики: обмежено адміністративні методи господарювання, запроваджено елементи ринкової економіки, демократизовано відносини власності, створювалися умови для іноземних інвестицій. Однією з передумов успішної реалізації програми стала нормалізація відносин з колишніми югославськими республіками і світовим співтовариством у цілому. У жовтні 1996 р. остаточно скасовано економічні санкції ООН щодо СРЮ, яка реінтегрувалася до міжнародних структур (ООН, ОБСЄ, МВФ, МБРР та ін).

До кінця 1996 р. у СРЮ тривав спад виробництва, зростали ціни, знижувався життєвий рівень. У Чорногорії, яка здобула статус вільної економічної зони, соціально-економічна ситуація була дещо стабільнішою. Здійснення реальних економічних перетворень розпочалося навесні 1997 р. Уже до літа в Чорногорії було приватизовано 90 % підприємств, а в Сербії прийнято низку законів, спрямованих на пристосування економічної системи до ринкових методів господарювання (про іноземні інвестиції, про трансформацію форм власності, про засади податкової системи та ін.). Наприкінці року в СРЮ намітилося зростання виробництва та експорту, збільшився обсяг торгівлі із західноєвропейськими країнами.

Почалося оздоровлення банківської системи. Проте високим залишався рівень безробіття (ЗО %).

Негативні наслідки для народного господарства Югославії мала 11-тижнева збройна акція НАТО у березні — червні 1999 p., яка відкинула економіку країни на десятки років назад. Було зруйновано чи виведено з ладу інфраструктуру країни, майже в усіх галузях спостерігався спад виробництва, скоротився обсяг зовнішньої торгівлі. Після часткового зняття з Югославії санкцій ЄС (жовтень 2000 р.) зусилля федерального центру й сербського уряду спрямовано на відновлення економіки й прискорення економічної трансформації країни: завершення процесу приватизації, реформування фінансової, банківської та податкової систем. Значні зусилля спрямовано на відновлення Дунайського транспортного шляху, шо має важливе значення для розвитку зовнішньої торгівлі країни.

Між тим, економічна та соціальна ситуація в Югославії ще більше загострилася. Сербія не отримала фінансової та економічної допомоги, яку їй обіцяв Захід після повалення режиму Мілошевича. Внаслідок скасування наприкінці 2001 р. сербським урядом 3. Джинджича ліцензій чотирьох найбільших -сербських банків у країні було зруйновано банківську систему. Разом з нею "обвалилися" практично всі найпотужніші сербські корпорації та державні фірми, яким удалося вижити навіть за умов ембарго й економічних санкцій з боку світового співтовариства на чолі зі США. Рівень безробіття у країні навіть за офіційною статистикою зріс майже на 20 %. Багатьох людей, які й без того десять років перебували у вкрай пригніченому, наближеному до стресового, стані, охопило не просто розчарування, а цілковита зневіра й відчай.

Соціально-економічна ситуація в Чорногорії на зламі двох століть також була складною, хоча й дещо сприятливішою, аніж у Сербії. Важливе значення для стабілізації економіки мало принципове рішення Подгориці про переведення грошового обігу в республіці на німецьку марку, завдяки чому вдалося уникнути фінансової кризи. На кінець 2002 р. Чорногорія, залишаючись у складі державної співдружності "Сербія і Чорногорія", мала самостійну економіку, валюту (євро) й митну систему. І хоча в республіці немає розвинутої промисловості, вона намагається розвивати екологічно чисті рекреаційні зони туризму, свої транспортні вузли й магістралі. Економічне відродження Чорногорії керівництво республіки вважає можливим лише за підтримки й фінансової допомоги міжнародних організацій та країн Євросоюзу.