Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Президент М. Кучан та уряд Я. Дрновшека у співпраці з місцевими органами влади зуміли за короткий строк досягти політичної й економічної стабілізації, не вдаючися до авторитарних методів правління й "шокової терапії". Оскільки в торгівлі, сфері послуг і землеробстві приватний сектор і раніше мав досить міцні позиції, відпала необхідність проводити в широких масштабах малу приватизацію, а для масової приватизації, згідно з законом 1992 p., було запропоновано сім різних схем у різних комбінаціях. По суті, денаціоналізація розпочалася з кінця 1994 р. Першим кроком у цьому напрямі став продаж акцій 59 найбільших підприємств. До 1998 р. процедуру приватизації пройшла переважна більшість державних заводів, фабрик та інших підприємств.

Паралельно проводилась аграрна реформа, що мала на меті обмежити дрібнотоварне виробництво, стимулювати й підтримати великі рентабельні господарства, врегулювати орендні відносини в землеробстві, полегшити умови кредитування й захисту вітчизняних виробників. У середині й другій половині 90-х років прискорився процес консолідації та приватизації банківської системи країни. Продумана стратегія економічних реформ досить швидко дала наслідки. Уже в 1993 р. намітилася тенденція до зростання ВВП, у 1997 р. його рівень становив 3,5 %. У 1995 р. обсяг промислового виробництва вперше перевищив рівень 1989 p., хоча кількість зайнятих у ньому скоротилася у 2,5 рази. Двомільйонна Словенія виробляла приблизно стільки ж продукції, скільки 10-мільйонна СРЮ — Сербія й Чорногорія. Інфляція, завдяки жорсткій монетарній політиці Центробанку, помітно скоротилася: з 550 % у 1990 р. до 9 % у 1997 р. З літа 1995 р. національна валюта — толар — стала конвертованою. Безробіття, залишаючись основною соціальною проблемою, знизилось у 1997 р. до 13 %. Урядові за короткий строк удалося забезпечити захист не тільки безробітних, а й пенсіонерів, молоді.

Політичним підсумком першого п'ятиріччя незалежного розвитку стали парламентські вибори, що відбулися в листопаді 1996 р. У них взяли участь 28 партій. Відносну більшість голосів (понад 27 %) здобула правляча ЛДП. Президент знову доручив формування уряду Я. Дрновшеку, який зумів отримати в Скупщині вотум довіри. Гарантом внутрішньої стабільності держави залишався М. Кучан, який упевнено переміг уже в першому турі президентських виборів, шо відбулися в листопаді 1997 р. (56 %).

Наприкінці 90-х років за більшістю показників Словенія переважала інші країни Східної Європи: середня заробітна плата — 970 марок на місяць — найвища серед усіх посткомуністичних країн, а обсяг ВНП (на душу населення) становив 59 % від середнього показника для країн Євросоюзу, тобто більше, аніж у Чехії, Угорщині й Польщі. Бюджетний дефіцит кілька років поспіль не перевищував 3 %. Валютні резерви зросли до 3,8 млрд. дол. у 1997 p., а національний дохід на душу населення перевищив 10 тис. доларів. Це було досягнуто завдяки послідовному й добре виваженому проведенню ринкових економічних реформ.

На порозі XXI ст. Республіка Словенія сприймалася в Європі як зразкова серед країн Центральної та Південно-Східної Європи. Економічні й політичні реформи в ній відбувалися швидше, аніж в інших країнах, і з найменшими втратами. ВВП у 2002 p. сягав 34 млрд. дол., що в перерахунку на одного жителя країни становило 17,3 тис. дол. Інтернетом у Словенії користувався кожен третій із двохмільйонного населення.

Наприкінці 2002 р. відбулися кадрові перестановки у верхніх ешелонах влади республіки. У листопаді завершився другий термін перебування на посаді президента М. Кучана. Новим главою держави було обрано лідера лівоцентристської Ліберально-демократичної партії, прем'єр-міністра Словенії Я. Дрновшика. У другому турі голосування (І грудня 2002 р.) свої голоси за нього віддали 56 % виборців. Пріоритетним напрямом своєї діяльності керівництво країни вважає завершення процесу економічної трансформації. У 2004 р. Словенія стала повноправним членом Євросоюзу й НАТО.