Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Либідь | Кількість сторінок: 624

Зовнішня політика

Протягом 90-х років міжнародне становище Словенії значно зміцнилось. Уже навесні 1992 р. вона стала членом ОБСЄ й ООН, у травні 1993 р. увійшла до складу Ради Європи. Вважаючи себе часткою культурної та економічної спільноти центральноєвропейських держав, Словенія прагнула до максимальної участі в європейських організаціях. У вересні 1995 р. вона стала п'ятим членом "Вишеградської групи" й того ж року підписала договір з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ). Проте надії Любляни на швидку інтеграцію до Євросоюзу й атлантичних структур не здійснились. Аж до травня 1996 р. асоціювання з ЄС блокувала Італія, вимагаючи компенсації збитків за націоналізоване після Другої світової війни режимом Тіто майно італійців, змушених покинути півострів Істрія, який згідно з угодою 1954 р. відійшов до Югославії. Лише прихід до влади в Італії л і во центристського кабінету Р. Проді дав можливість досягти компромісу й зняти напруженість у відносинах між двома державами. У червні 1996 р. було підписано угоду з ЄС про асоційоване членство, а на саміті Союзу в Копенгагені у грудні 2002 р. затверджено остаточну дату входження Словенії до ЄС — 1 травня 2004 р.

Досить успішно розвивалися стосунки Словенії з Північноатлантичним альянсом. З 1994 р. вона бере активну участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру". У 1999 р. Любляна підтримала військову акцію проти Югославії, надавши авіації альянсу свій повітряний простір. На саміті НАТО у Празі (листопад 2002 р.) Словенія отримала офіційне запрошення на вступ до цієї організації у 2004 р.

Словенії вдалося нормалізувати двосторонні відносини з усіма колишніми республіками СФРЮ. Однак не всі проблеми вирішені, особливо з Хорватією, яка заперечувала проти закриття АЕС "Кршко", що будувалася двома республіками на паритетних засадах, а після розпаду Югославії залишилася на території Словенії. Проте найбільш складною проблемою виявилася демаркація сухопутного й морського кордону з Хорватією. Невелике 46-кілометрове узбережжя республіки виявилося затиснутим між (талією і Хорватією, тож судна, виходячи із словенського порту Копер, не можуть потрапити у відкрите море, не проходячи через територіальні води одного з сусідів. Загреб не заперечував проти такої практики, але вимагав взамін територіальних поступок на суші.

Україна була першою державою — засновницею ООН, котра визнала Республіку Словенія. У березні 1992 р. між нашими країнами було встановлено дипломатичні відносини. Нового імпульсу розбудові політичних, торговельно-економічних та гуманітарних стосунків між Україною і Словенією надав візит до Любляни в березні 1999 р. президента України Л. Кучми. Б ході візиту підписано міжурядові угоди про взаємне сприяння та захист інвестицій, повітряне сполучення, співпрацю у галузі поштового та електронного зв'язку. У липні 2002 р. відбувся візит в Україну президента Словенії М. Кучана. Тоді ж підписано програму співробітництва в науково-технічній галузі між урядами двох країн на період до 2005 р. Обсяг товарообміну між двома країнами в 2001 р. був досить скромним — 60 млн дол. Перспективними напрямами розвитку двосторонніх відносин є співпраця у галузі дерево- і металообробки, машинобудування, перевезення вантажів.