Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Радянсько-американські стосунки продовжували залишатися основним, визначальним компонентом міжнародних відносин у цілому. У другій половині 70-х років вони різко погіршилися. Загальний обсяг радянсько-американської торгівлі з 7 млрд. дол. у 1971—1975 pp. скоротився до 1—1,5 млрд на рік. Радянсько-американська торговельна угода так і не стала реальністю унаслідок прийнятої американським конгресом поправки Веніка — Джексона, що містила вимогу свободи еміграції з СРСР. Радянське керівництво розцінило цей законодавчий акт як втручання у внутрішні справи. Така ж доля спіткала й інші позитивні починання. Підписаний у Відні 18 червня 1979 р. американським президентом Д. Картером та Л. 1. Брежнєвим договір ОСО-2 не був ратифікований законодавчими органами обох держав.

Посилилось і військове протистояння. Після того як Радянський Союз розмістив у європейській частині своєї території ракети СС-20 (РСМД-10), НАТО 12 грудня 1979 р. прийняло "подвійне" рішення: або Радянський Союз прийме "нульовий варіант", тобто демонтує свої ракети середнього радіуса дії, націлені на Західну Європу, або там будуть розміщені американські ракети такого ж класу, націлені на СРСР. Та радянське керівництво не прислухалося до цих пропозицій. А міністр закордонних справ СРСР А. Громико навіть звинуватив Захід у нагнітанні міжнародної напруженості. Нормалізації радянсько-американських стосунків завадила та ж сама політика проштовхування соціалізму і відповідно протидія цій політиці з боку Заходу.