Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Наприкінці 50-х років у міжнародних відносинах відбувся певний поворот від війни до миру, що виявилося у поліпшенні американо-радянських стосунків, підписанні договорів, спрямованих на стримування ракетно-ядерних озброєнь. Зокрема, Московський договір 1963 р. забороняв випробування ядерної зброї у трьох сферах: на землі, під водою та в атмосфері. У 1968 р. сторони уклали договір про непоширення ядерної зброї, до якого приєдналися більшість країн світу. Водночас мали місце події, які свідчили, що досягнення тривкого, стабільного миру поки що справа далекого майбутнього. У 1960 р. процес нормалізації радянсько-американських відносин був перерваний конфліктом, пов'язаним з польотом американського розвідувального літака У-2 над територією СРСР. У 1962 р. військово-політичні амбіції радянського керівництва спровокували Карібську кризу. Прагнучи урівняти ракетно-ядерні озброєння (співвідношення СРСР — США становило 1:17) і вчинити тиск на США, Радянський Союз умовив Ф. Кастро дати дозвіл на розміщення радянських ракет з ядерними боєголовками на Кубі. Влітку 1962 р. на Кубу були перекинуті ракети класу "земля—повітря", винищувачі "Міг-21", бомбардувальники "Іл-28", ракети класу "земля-земля" і навіть кілька мотострілецьких полків. На думку радянського керівництва, це мало додати козирів СРСР у боротьбі навколо берлінської проблеми і змусити США піти на поступки. Проте авантюра швидко вийшла за межі ролі, яка була їй призначена.

Світ був поставлений на грань катастрофи. Тільки стриманість і витримка американського президента Дж. Кеннеді та прозріння радянського лідера М. Хрущова, котрий урешті-решт усвідомив свою помилку і вчасно схаменувся, дали змогу уникнути фатальних наслідків. США підтвердили свої мирні наміри щодо кубинського режиму, а Радянський Союз вивіз із Куби свої війська та ракети з ядерними боєголовками і таким чином визнав доктрину Монро. Досягти переваги над США не вдалося, а світ ледве не скотився у прірву ядерної війни.

Наприкінці 60-х років Радянський Союз ціною неймовірних зусиль та затрат нарешті досяг воєнно-стратегічного паритету зі США, що, зрозуміло, дістало належну оцінку протилежної сторони. Конфронтація на деякий час поступилася місцем співробітництву та співіснуванню, насамперед між СРСР і США. Пріоритетною стала тенденція мирного співіснування. У першій половині 70-х років між СРСР і США підписано цілий ряд важливих документів, які, з одного боку, регулювали американо-радянські відносини, а з іншого, стосувалися світових проблем. Серед перших слід виділити "Основи взаємовідносин між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами", Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), а також Тимчасову (строком на 5 років) угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1). Досягнуті домовленості були значним кроком на шляху зменшення загрози війни та зміцнення міжнародної безпеки.

Друга фу па договорів стосувалася міжнародних проблем: європейської безпеки, Близького Сходу, країн Південно-Східної Азії тоню. У 1972 р. укладено також радянсько-американську торговельну угоду, котра, як відомо, так і не набула чинності, зіткнувшись із проблемою прав людини в СРСР. Зокрема, суперечки розгорілися навколо еміграційного питання, що виникло у зв'язку зі спробою радянських властей 1972 р. увести "виїзний збір" на євреїв, що емігрували до Ізраїлю, аби компенсувати у такий спосіб затрати на освіту тощо. У грудні 1974 р. конгрес США за пропозицією двох сенаторів-демократів Г. Джексона і Ч. Веніка прийняв поправку до торговельного законодавства, яка пов'язувала режим торгівлі зі свободою еміграції у країнах з так званою "неринковою економікою". Відповідно до цієї поправки надання кредитів і статусу найбільшого сприяння у торгівлі прямо пов'язувалося з імміграційною політикою того чи іншого уряду. Поправка Веніка—Джексона стала на заваді радянсько-американській торговельній угоді/Слідом з'явилася поправка Стівена, яка з тієї ж причини законодавчо обмежила позики і кредити Радянському Союзові з боку Експортно-імпортного банку США. Так що розрядка не була позбавлена труднощів і непорозумінь, які ускладнювали стосунки, поглиблювали недовір'я. Розрядка була обережною і суперечливою. Політика з позиції сили не була згорнута, а лише відсунута на задній план.