Історія України: підручник

Первісна людина на територію сучасної України, мабуть, прийшла з Середньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а тривала протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших стоянок знайдені біля с. Королево (Закарпаття), м. Амвросіївки (Донбас), с. Луки-Врублевецької (Житомирщина) — всього ж в різних регіонах України близько 30-ти.

Намагаючись в глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, нам варто пам'ятати ось про що: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і часто не дає змоги зробити точні висновки; по-друге, давні археологічні культури мають досить розмиті абриси. Однак, досягнення світової археологічної та історичної науки дають нам змогу встановити періодизацію первіснообщинного ладу та його характерні риси.

Українські землі в доісторичні часи. Антропоїдними предками людини були мавполюди, високо розвинуті примати. Подальший розвиток антропоїдів призвів до двоногої локомоції — пересування на задніх кінцівках і застосування природних предметів в якості знарядь праці. Це почалося 2 - 2,5 млн. років поспіль. За класифікацією К.Ліннея в природному контексті людина це тип хордових; підтип позвонкових; підзагін мавпоподібних.

Палеоліт (1 млн. років —10 тис років до н.е.). Почався процес формування та розвитку первісного ладу. З'явилися перші люди на території України в ранньому палеоліті. Це були архантропи (найдавніші люди). їх зовнішній вигляд був таким, що не кожен сміливець сьогодні зміг би спокійно пережити зустріч з ними, якби така стала можливою. Приблизно 40 тис. років тому людиноподібні істоти — неоантропи — стали людьми розумними (Homo sapiens). Замість використання для житла готових печер люди почали його будувати. Археологи знаходять залишки таких жител у вигляді чумів, яранг, землянок і напівземлянок. Відбулося освоєння вогню. Виникло первісне людське стадо як перша соціальна організація людей. Стоянки верхнього палеоліту дають уявлення про розвиток первісної орди в бік утворення матріархату. Характер господарства первісних людей був привласнюючий. Це означало, що люди нічого не виробляли, а лише споживали все готове. Збиральництво і рибальство були основою життя первісної людини. Етапами освоєння первісною людиною навколишнього світу були — матріархат, рух від анімізму (віри в душу, якою володіє будь-який неживий і живий предмет), до тотемізму ( віри в походження людини від єдиного предка — тварини або рослини), магії (чаклування перед полюванням) і фетишизму (віри в чудодійні властивості предметів) до зооморфних уявлень.

В пізньому палеоліті (50—10 тис. років до н. е.) відбувається розвиток родового ладу. На зміну першій формі існування людського суспільства — первісному стаду — приходить родова матріархальна община. Жінка стоїть на чолі сім'ї, роду і суспільства. Причинами матріархату були декілька з них: жінка зайняла панівне становище в суспільному виробництві, тому що вона винайшла ткацтво, гончарство, початки землеробства і т. ін. З'являється шитий одяг, взуття, прикраси (імітація зубів і позвонків з бивня мамонта). На стоянках знайдені залишки фарбі в — червоної, малинової, жовтої, зеленої, чорної, білої. Судячи з орнаментів на статуетках, широко застосовувалось татуювання і розмалювання тіла. Розвивається мала пластика. Фігури з глини зображують тільки жінок і звірів. Скрізь, на величезній території, від Західної Європи і до Східного Сибіру, підкреслюються особливості жіночої фігури. Вельми реалістично зображуються груди, таз, стегна, живіт, і схематично — тонкі руки і ноги нижче колін і зовсім умовно -голова. Обличчя зображується виключно рідко. Оскільки тільки жінка могла народжувати дітей, то це сакралізувало її в очах чоловіків.

Поселення первісних людей розташовуються переважно на відкритій місцевості: в долинах і на берегах рік. Споруджуються складні, схожі на курінь, житла, землянки і великі наземні споруди для великої кількості пожильців. Посередині таких жител до 10-12 багать(кострищ), які витягнуті в одну лінію.

Мисливство стає основним видом діяльності людини. Наступ льодовика і вдосконалення мисливської зброї привели до зникнення мамонтів ще 12 тис. pp. тому. Вчені кажуть, що мамонта винищили буквально за 200-300 років. Виникає і розвивається мислення і мова. В епоху пізнього палеоліту проявляються основні особливості расового поділу людства — расогенез. Тобто виникають три великі раси - європеоїдна, негроїдна і монголоїдна, які збереглися й понині. Расові відмінності співпадають з кордонами материків. Європеоїдна раса сформувалась переважно в Європі, монголоїдна —в Азії, представники негроїдної раси населяли Африку і Австралію. Виключення складали пограничні зони, де ці раси змішувались.

Отже, в утворенні морфологічних відмінностей між трьома великими расами людства основна роль належала двом факторам - пристосуванню до середовища, яке відрізнялося на одному материку від іншого, та ізоляційна великих просторах цілих материків в результаті чітких природних рубежів між ними.

Мезоліт (9-6 тис років до н. е.) — середній кам'яний вік, коли ще існує привласнюючий спосіб ведення господарства. Були винайдені лук і стріли, почалося приручення тварин, зокрема собаки.

Продовжується використання в основному кам'яних знарядь праці. Правда, зникли мамонти, з якими тісно було пов'язане життя первісної людини. Оскільки населення збільшилось і підвищилась ефективність полювання, то це порушило рівновагу в навколишньому природному середовищі. З'являються нові форми господарювання — рибальство стало морським промислом, тому що людина в кінці мезоліту — на початку неоліту винаходить човна.

Впродовж багатьох сотень тисяч років тривали в Україні палеоліт і мезоліт. У людей тієї пори домінувала єдина потреба, як і у будь-якої живої істоти — вижити. Людина навчилась виготовляти знаряддя праці і зброю, користуватись вогнем, навчилась розмовляти і рахувати, почала будувати житло. Виникли сім'я,рід і плем'я. В цю епоху почали розвиватись образотворче і музичне мистецтво, зароджувались більш складні релігійні уявлення. В кінці мезоліту первісні люди почали переходити від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого. А сталося це тому, що як тільки мисливці і збирачі ягід заполонили всю землю, так все зайшло в глухий кут. Тобто припинився розвиток знарядь праці, почала падати продуктивність праці. Суспільна природа людини, що зберігалась у всі епохи, в первіснообщинну епоху виступала в якості основної умови її виживання. З переходом від збиральництва до виробництва появився фактор, від якого все більше залежав розвиток господарського порядку — знаряддя праці. Вони є не менш важливою, ніж антропогенез, передумовою загального панування колективних початків в первісну епоху. Первісна рівність формувала і відповідну їй соціальну психологію. Відсутність соціальної нерівності і використання матеріальних результатів праці людини людиною передбачали це. Такий стан відносин випливав з того, що продукт праці за своїм обсягом не містив в собі тієї надлишкової частки, яка могла б бути привласнена іншим за допомогою насильства.

Отже, примітивність знарядь праці змушувала первісну людину зберігати колективний спосіб добування продуктів харчування. Інакше не варто було сподіватись на можливість вижити. Продовжувалось це безкінечно. Декілька сотень літ мало значили в кам'яному чи бронзовому віці, коли розвиток суспільства не був стимульований знаннями і необхідністю. Цей розвиток йшов лише до подальшого розповсюдження людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безмежними, і всі зміни в історії людства проходили повільно, як колись льодовики на островах Арктики і Антарктики.

Сотні тисяч років первісні люди розшукували їжу, вбивали звірів, методом спроб і помилок вдосконалюючи примітивні знаряддя праці.

Неоліт (6-4 тис років до н. е.) — це період, коли відбулась так звана неолітична революція, як назвав англійський археолог Гордон Чайльд виникнення скотарства і землеробства. Завершився перехід від привласнюючого до виробляючого способу ведення господарства. Вдосконалюється техніка обробки каменю. З'являються вироби з кераміки як вдосконалення винайденого жінкою гончарства. Одомашнення коня, очевидно, сприяло винаходу колісного транспорту.

Однак землеробство ще мало примітивний характер. Землю почали обробляти за допомогою мотик з рогу та кістки. У лісовій і поліській зоні України племена й далі існували виключно за рахунок привласнюючих форм господарства.

У племен, що заселяли степи Правобережної України, основним заняттям було осіле мотижне землеробство, що доповнювалось в кінці неоліту розвинутим тваринництвом. Мисливство і рибальство мали допоміжне значення.

Ця нова культура отримала назву "трипільської", за назвою села Трипілля біля Києва, де вона вперше була відкрита в 90-х pp. XIX ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою. Внаслідок вказаних якісних змін відбувся розквіт первіснообщинного ладу. Груповий шлюб поступово замінюється парною родиною. Тобто в цей період відбувався розклад матріархально-родового ладу і появлялись перші патріархальні роди. Спостерігається розвиток стародавніх землеробсько-скотарських культур на українських землях. На просторах Східної Європи від Слобідської України до Словаччини він відбувається в одному напрямку; і від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Ватіканського півострова — в другому напрямку. Деякі з істориків вважають, що ця культура існувала в VI—І тисячолітті до н.е., інші ж — що в IV—III тисячоліттях до н.е. Мабуть, трипільська культура була найяскравішою культурою енеоліту. Відома статуетка жінки з дитиною на руках, "трипільської Мадонни", знайденої археологами на Черкащині. Зразки гончарного мистецтва трипільців зі складним спіральним кольоровим орнаментом зберігаються в історичному музеї Львова і археологічному музеї Одеси. З них видно, що трипільці знали гончарний круп

Чисельність населення цієї культури становила біля 1 мли. осіб. Родові або племінні поселення трипільців розташовувались на високих місцях біля води. Всі житлові будови (площею від 30 до 150 м. кв.

були розташовані кількома рядами чи концентричними колами навколо великого майдану з громадськими спорудами-святилищами. Від майдану радіально розходились вулиці. В самому помешканні підлога викладалась на дерев'яному помості з глиняних обпалених вальків, зверху замазаних глиною. Каркас стін був плетений з лози, обмазаної глиною. Обов'язковими були невеликі округлі вікна. Двосхилий дах покривався соломою або очеретом. Часто житло мало стелю і димар, хоча найчастіше хати опалювались "по-чорному", без димаря і стелі, а дим виходив прямо в отвір в даху. Такі хати з часом називались "курними". Кожна хата мала вівтар-жертовник, піч і лежанку. Зовні і всередині стіни будівель розмальовувались. В межиріччі Пруту і Дністра, в середній течії Південного Бугу, на Уманщині археологи виявили величезні поселення площею до 400 га, де були розташовані концентричними колами понад 2000 жител. Багато осель були двоповерховими. Забудова здійснювалась по кварталах. В деяких поселеннях мешкало до 25 тис. осіб. Трипільці періодично спалювали свої селища і мігрували в інші місця, починаючи все знову.

Ще в 90-х pp. XIX ст. В.Хвойка висловив думку, що мешканці відкритих ним трипільських поселень були найдавнішими предками слов'ян. До цього він дійшов внаслідок вивчення не лише трипільських, а й інших старожитностей Середнього Подніпров'я. Вони розкривають, на його думку, переконливу картину безперервного розвитку хліборобського населення, починаючи з кам'яного віку і закінчуючи слов'янами "Повісті минулих літ". Наступні досліди цілком підтвердили ці спостереження В.Хвойки. Вони показали, що трипільські та інші землеробсько-скотарські племена справді були основою розвитку племен Середньої і Східної Європи, який завершився виникненням слов'янства. Це підтвердили і дослідження російських археологів П.Третьякова, Б. Р и бакова, українських - Я. Пастернака, В.Щербаківського, М.Брайчевського, І.Чернякова та ін.

Європейська наука цю культуру називає "українською неолітичною культурою мальованої кераміки".

В епоху міді-бронзи (3—1 тисячоліття до н. е.) відбувається розклад первіснообщинного ладу. На думку львівських вчених В. Барана і Я. Грицака, на території теперішньої України за доби бронзи існувало три "світи". Це були три етнічно-культурні зони, що відрізнялися походженням населення, побутом і віруваннями. Цими зонами були Полісся, Степ і Лісостеп.

На Поліссі жили нащадки автохтонних палеоєвропейських племен. Поряд з ними мешкали племена праугро-фінського етносу. Життя в лісових хащах не сприяло швидкому культурному розвиткові. Кочові і напівкочові племена жили в степах між Доном і Дунаєм. Вірогідно, що це були індоєвропейські енеолітичні племена місцевого походження. Частина ж населення прийшла сюди з східних степів та Кавказу. Вони й сформували між Дніпром та Південною Волгою великий індоіранський етнос, до якого належали арії та іранські племена, а також скіфи і сармати.

І нарешті, землі в Лісостепу між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі і Карпатами на півдні мають доленосне значення в історії України. Більшість індоєвропейських племен завершили своє розселення. В часи розквіту бронзової доби на землях північніше Карпат вже мешкали споріднені між собою племена. Утворюючою силою була стихійна інтеграція більш-менш близьких племен. Звичайно ж, мали місце і природне розмноження, філіація (спадкоємність) племен, і колонізація нових просторів. Отже, філіація, а не розмноження одного - єдиного племені, створювала народ. Вченими припускається думка, що вони були праслов'янами, предками східних та західних слов'ян. На рубежі III і II тисячоліття до н.е. в північній половині Європи, від Рейну до Дніпра, зміцнюється скотарське господарство. В зв'язку з цим швидко виникає майнова і соціальна нерівність. Велика рогата худоба стає символом багатства. Недарма на старослов'янській мові "скотніца" — це скарбниця. Легкість відчудження отар призводить до війн і нерівності племен та їх вождів. Первісна рівність порушилась.

Використання металів почалося на рубежі IV і III тисячоліть до н. е. на Закавказзі, в області, відомій пізніше як "Вірменія". Історик і археолог проф. В. Щербаківський доводить, що після загибелі вірменського міста Топраккале у VIII—VII ст. до н. е. багато майстрів емігрувало на північ, впритул аж до Північної Понтіди. Північно-понтідське мистецтво, пристосувавшись до потреб півночі, розповсюдилось далеко за межі степів. Його знищили тільки татаро-монгольські напади.

Відкриття міді й бронзи призвело до міжплемінної торгівлі, а вона, в свою чергу, посилила внутрішні процеси диференціації.

Отже, обробка міді й бронзи сприяла розвитку плужного землеробства. В цей період вже закінчився перший поділ праці ­відокремлення тваринництва від землеробства. Знаменитий російський біолог М.І.Вавілов виділив декілька центрів походження культурних рослин. Там і виникло землеробство. Це Китай, Африка, Південна Америка. Звідціля ці рослини розповсюдилися по всьому світу. Археологія показує, як ці первісні племена, все більше розвиваючи тваринництво, поступово переходили до використання бронзи, а в сфері суспільних відносин до патріархату — батьківського роду. ВІ тисячолітті до н. е. ці племена освоюють обробку заліза і створюють те автохтонне населення в басейнах Середнього Подніпров'я і Подністров'я, яке відоме під назвою скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Численні племена місцевого походження були одними з предків східних слов'ян.

Ці племена під загальною назвою скіфи-сколоти лісостепу були осілими племенами, які вже знали плужне землеробство. Вони жили родовими общинами, щорічно перерозподіляючи землю між господарствами. Крім відкритих поселень вони будували також просторі укріплені городища (наприклад, Більське, Немировське та ін.). Своїх померлих родичів вони ховали в курганах, інколи досить великих розмірів. Це була вища ступінь варварства при переході до воєнної демократії. Воєнна демократія — це політична надбудова періоду розпаду родового ладу. її складовими є народні збори, рада старійшин і виборність вождя. На зборах вождя обирали, а утверджувала його рада старійшин. Мабуть, що воєнна демократія була перехідним етапом від бездержавного первіснообщинного ладу до власне держави. В цей час у південних сусідів скіфів-сколотів вже спостерігалось зародження примітивних форм держави.

Початок доби заліза ( IXст. до н. е. — IVст. н. е.) ознаменувався другим суспільним поділом праці — відокремленням ремісництва від землеробства, а також появою держави. Спробуємо проаналізувати обставини, за яких це відбулося.

Цьому передувало широке застосування залізних знарядь праці у всіх галузях виробництва, а також виготовлення зброї з заліза. Залізна руда частіше зустрічається в природних родовищах, ніж руда кольорових металів. До того ж залізо легше добувати, хоч і важко обробляти, зате вироби з нього набагато якісніші, бо міцні і гострі. Тисячолітній період ранньозалізної доби в українських землях характеризується великим поступом. В лісостепу України широко стало розвиватись орне землеробство. А через масове використання залізного реманенту почала зростати продуктивність праці. З'явились надлишки продуктів, які можна було обмінювати на інші необхідні в господарстві речі і предмети. Так продовжував розвиватись товарообмін як попередник торгівлі.

В степу все більше культивувалось кочове скотарство. Вважається, що відбулось це з настанням п'ятисотлітньої засухи. Боротьба за виживання в таких складних кліматичних умовах загострила стосунки між кочовиками і землеробами. Степовики наскакували на поселення землеробів, грабували їх і плюндрували оброблені поля і городи, палили оселі і вбивали їх мешканців. Землероби, які вже давно відвикли від регулярних збройних вправ, часто не встигали вдало захистити своє життя і майно. Постійна небезпека з боку степу змушувала землеробів придумати надійну систему захисту. Це було однією з причин вдосконалення суспільного ладу у землеробів. Якщо у трипільців ще не було великих поселень-городищ, добре укріплених і з постійною охороною, то в епоху заліза вони були повсюду. Ці городища, предтечі майбутніх середньовічних фортець, були одночасно громадськими, ремісничими і релігійними центрами. Створювались військові дружини, спочатку як особиста охорона вождя чи князя, а в разі потреби, і як військовий загін для захисту поселень-городищ. Так, з необхідністю виникали нові форми суспільних стосунків і нові форми громадського життя. Інтенсивний розвиток землеробства і військової справи стимулювали розвиток ремесла. Одночасно мешканці цих країв переходили від товарообміну до торгівлі.

Три епохи соціального розвитку первісного суспільства як підсумок. В історії первісного суспільства можна виділити три епохи у відповідності з його соціальним розвитком.

I. Епоха праобщини, або первісного людського стада. Це була невелика група з 20-30 дорослих людей. Збиральництво вимагало великих витрат часу, а малокалорійних харчів за цей час добували небагато. Полювання ж на великих тварин було небезпечним і малопродуктивним.

Археологічні дослідження підтверджують думку про те, що первіснообщинні стада жили на одному і тому ж місці впродовж багатьох років. Це стосується перш за все тих стоянок, які були розташовані на території, багатій на рослинність і тваринний світ. Тоді стадо надовго пристосовувало і обживало природний притулок у вигляді печер і навісів.

II. Епоха первісної або родової общини відкривається появою перших міцних форм соціальної організації — роду і родової общини.
Саме в цей час найвиразніше виявляються основні риси формації — послідовний колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і рівномірний розподіл. В цю епоху людина переходить від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого.

III. Епоха первісної сусідської (протоселянської) общини в багатьох, хоч і не в усіх, суспільствах починається з появи металу, який використовували замість каменю, і в усіх суспільствах — з прогресуючого розвитку господарської діяльності. В результаті цього зростав надлишковий продукт, поширювались грабіжницькі війни за нагромадження багатств. Рівномірний розподіл витісняється трудовим. Спільна власність общини починає витіснятись відособленою власністю окремих домогосподарств, родові зв'язки поступово розриваються і поступаються місцем сусідським. З'являються ранні форми експлуатації і у відповідності з цим зароджується приватна власність. Завдяки вдосконаленню знарядь праці і засобів виробництва виникає додатковий продукт. Як наслідок цього відбувається диференціація однорідного перед цим суспільства, зароджуються різні,
протилежні за своїми інтересами верстви населення, а потім і держава.