Історія України: підручник

Автори: , | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Алерта | Кількість сторінок: 412

СТОСУНКИ ХАЗАРИ З СУСІДНІМИ ДЕРЖАВАМИ

Хазарія була торговельною імперією. Арабські мандрівники писали, що хазари нічого не виробляють і нічого не вивозять з країни, окрім риб'ячого клею. Транзитна торгівля купців-іудеїв була основним джерелом фінансування бюджету каганату. Тому в Хазарії існувала вимушена відносна віротерпимість.

В купецькій імперії, якою була Хазарія, торговельні шляхи були нервами державного організму. Караванні шляхи зв'язували каганат як з Азією, так і з Європою. Один шлях вів в Хазарію з Багдаду через Кавказ. Другий — через Мерв, Бухару, плоскогір'я Устюрт, через Яїк, вздовж Волги в Булгар і далі.

Проте розпад Арабського халіфату призвів до втрати хазарськими купцями зручного караванного шляху з Багдаду в Ітіль. Іудейським купцям прийшлось воювати за них з мусульманами-шиїтами. Знову потрібні були воїни-найманці. Найкраще для цього підходили варяги-язичники. Хазарський цар найняв кн. Олега з дружиною. Він пообіцяв їм за це поділ Східної Європи і підтримку за знищення Руської держави і кн. Аскольда.

Ще в середині IX ст. хазари домовлялися з варягами про поділ Східної Європи, а в X ст. каганат сам захопив її майже всю. Бувші данники Хазарії — в'ятичі, радимичі, сіверяни та інші слов'янські племена вже були включені до складу каганату. Рубіж ІХ-Х ст. був вершиною могутності Хазарії і часом смертельної небезпеки для племен Східної Європи.

Олег оволодів у 882 р. Смоленськом і Києвом, а потім підкорив собі сіверян і радимичів, які були данниками Хазарії. Правда, це мало узгоджується з союзницькими стосунками хазар і Олега.

Купецька організація рахдонітів (з перської — тих, що знають дороги) з центром у столиці Хазарії м. Ітіль стала гегемоном Східної Європи. А ізольоване Руське князівство стало васалом Хазарії. Відсутність у "Повісті минулих літ" Нестора-літописця опису подвигів кн. Олега свідчить, що в останні роки свого княжіння він не перемагав. Більш того, на початку X ст. руський флот воює на Каспії проти ворогів хазарського царя. Це була типова для того часу "данина кров'ю". Слов'яни під командою варягів билися і помирали за торговельні шляхи купців-рахдонітів.

Це тільки зайвий раз свідчить про те, що слов'янські племена в той час знаходилися під культурним впливом Сходу і в економічній і політичній залежності від Хазарії. Наявність скарбів арабських монет-диргемів на території Русі вказує не тільки на те, що наші предки активно торгували з Азією, а й на те, що цими грошима з ними розраховувалися хазари за послуги слов'янських воїнів. Особливо активно хазари використовували дружину кн. Олега. Тому причин для славослов'я Олега у літописців не було.

Платили ж хазари за це грошима. Оскільки своєї монети у них не було, то вони використовували арабські диргеми. Вчені відділу нумізматики Ермітажу вважають, що воротами, через які вливався основних потік срібних монет, була держава волзьких болгар. Відомі пудові скарби з багатьох тисяч монет. На протязі ІХ-Х ст. відбувався їх безперервний приток на Русь. Це вказує на її включення в економічну систему Хазарії і є платнею за воєнні послуги, що здійснювалися за рахунок життя воїнів-слов'ян. Недарма російський історик ОМ. Соловйов вважав кн. Олега не стільки хоробрим воїном, скільки хитрим політиком і збирачем данини з беззахисних слов'янських племен. У "Повісті минулих літ" Нестор згадує, що князь Олег у 907 р. прибив "щит на воротах Царьгороду", хоч насправді це зробив кн. Аскольд у 860 p., ледве не захопивши Константинополь.

У першій половині X ст. у війну з Хазарією вступає Візантія, а потім і Київська Русь. Кн. Ігор взяв приступом Керч, а його воєвода Свенельд підкорив союзників каганату плем'я уличів у пониззі Дністра і Південного Бугу і обклав їх даниною. Отже, воєвода Свенельд з дружиною мав на прокорм данину з древлян і уличів. Дружина І гора вважала, що це для нього занадто багато. Кн. Ігору доводилось платити данину хазарам і годувати дружину. Тому київський князь відкуповувався від хазарського царя тим, що приймав участь у його походах. Ігор йде походом на Древлянську землю, щоб зібрати данину, яка належала Свенельду, та воєвода вступає у зіткнення з князем. Свенельду допомагали древляни. У цьому зіткненні кн. Ігор був убитий Мстиславом Лютом, сином Свенельда. Таке тлумачення дивної смерті кн. Ігора дав академік О. О. Шахматов.

У офіційному відношенні Візантія по-старому високо цінувала Хазарію і кагана. Формула дипломатичного звернення до останнього була такою: "В ім 'я Отця і Сина і Святого Духа, єдиного істинного Бога, Константин і Роман, вірні в Бозі римські імператори, найблагороднішому і славнійшому кагану Хазарії",— і до документу чіплялась печать вартістю у 3 золотих соліда. Руському ж князю в той же час писали: "Грамота Константина і Романа, христолюбивих імператорів римських, до архонту Русі", а до грамоти чіплялась печать вартістю усього лише в 2 соліда. З цього видно, що Хазарія користувалась у Візантії високою шаною, та все ж таки це становище каганату у X ст. збереглося головним чином завдяки традиції. Бо, втративши владу над Причорноморськими степами, хазари втратили своє попереднє значення і для Візантії. Імперія вже не бачила необхідності підтримувати дружні стосунки з хазарами і терпіти їх владу над старими грецькими володіннями в Криму.

Після завоювання Волзької Болгарії хазари запанували на Нижній Волзі, на Дону, на Північному Кавказі. Проте арабський полководець Мерван на чолі 150-тисячного війська легко перейшов Кавказ і напав на Хазарський каганат. Він захопив міста Семендер і Дайду, а потім пройшов на "Слов'янську ріку" — Нижній Дон і взяв там у полон 20 тисяч сімей слов'ян-землеробів.

Однак і слов'яни у VII—IX ст., мешкаючи у східній частини хазарських земель, у Приазов'ї, брали участь разом з хазарами у воєнних походах, або наймались на службу до каганів. Після закінчення війн з арабами змінився напрямок хазарської експансії. В поле їх зору потрапили слов'янські племена: поляни, сіверяни, в'ятичі. Хазари обіклали їх даниною. У нашому літописі про це згадує Нестор: "А хазари брали з полян, і з сіверян, і з в ятичів по срібній монеті і по вевериці з диму...". Поляни досить швидко звільнилися від податків, про що в "Повісті минулих літ" теж говориться: "Поляни пригноблювалися древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хазари, що сиділи на горах цих і лісах, і сказали: "Платіть нам данину". Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. Хазари віднесли їх до свого князя. І сказали старці хазарські: "Не добра це данина, княже: ми здобули її зброєю, гострою тільки з одного боку, тобто шаблями, а в них зброя обоюдогостра, тобто мечі: стануть вони коли-небудь збирати данину з нас і з інших земель".

У 839 р. посли руського князя побували у імператора франків Людовіка Благочестивого. На початку IX ст. військо русів воювало в Криму "від Сурожа до Корчева", тобто від Судака до Керчі. У той же час руси здійснили похід на південне узбережжя Чорного моря. Як повідомляє арабський письменник Ібн Хордадбех у "Книзі шляхів і царів", "плем'я із слов'ян" плавало через Керченську протоку в Азовське море.

Вторгнення мадяр, а особливо печенігів, принесло вельми суттєву шкоду політичній цілісності і могутності Хазарії. Степи Північного Причорномор'я вийшли з-під влади хазар і з внутрішньої хазарської території перетворилися у грізну і небезпечну периферію. Кочові орди, які їх зайняли, відокремили від хазар Середнє Подніпров'я, і там виникла і стала розвиватися незалежна від хазар і ворожа їм Руська держава.

Ф.І. Успенський в роботі "Русь и Византия в Xвеке" (Одесса, 1888) писав, що в окружному посланні патріарха Фотія до єпископів знайшло свій вислів те сильне враження, яке справляли виступи Русі проти Візантії і неприхована радість від того, що Русь все-таки вдалося охрестити: "Не тільки болгари обернулися до християнства, але також і той горезвісний народ, який усіх переважає грубістю і звірством, тобто так звана Русь. Цей народ, поневоливши сусідні племена і через це занадто загордившись, підняв руку і на Ромейську імперію. Але тепер він змінив еллінську безбожну віру на чисте християнське вчення, вступивши в число відданих нам і друзів".

На середину X ст. Хазарія перестала бути помітною політичною силою у Східній Європі. Правда, деякі володіння каганат все-таки зберіг. Хоч східноприазовські степи були зайняті печенігами, таманські і східнокримські порти — Таматарха (Тмутаракань), Фанагорія, Керч та ін. все ще перебували під владою хазарів. Каганат з останніх сил намагався утримати їх, оскільки через ці морські порти здійснювався зв'язок держави з багатими країнами Передньої Азії і Візантією. Економіка каганату опиралась тепер тільки на широкі міжнародні торговельні зв'язки, які встановилися у нього з близькими і далекими народами і державами в попередні часи. Велику роль грала при цьому транзитна торгівля, а то й спекулятивна перепродажа. Хазарія перетворювалась в типову паразитичну державу. її правителі трималися на подачках торгового капіталу. А купців влаштовувала влада, яка організовувала захист їх інтересів, захист торгових міст, в яких зосереджувалось все економічне життя каганату.

Змінився і характер ремесла в цих містах. Самобутнє мистецтво загинуло, ремісники вже не створювали художніх творів. Місце ремісників-одинаків зайняли великі майстерні, в яких виготовлялись речі для масового продажу.

Велика держава з міцною економічною базою, яскравою культурою, сильною владою, яка змогла згуртувати навколо себе різноетнічні народи, розпалась. Від неї залишилось маленьке паразитичне ханство, що гальмувало розвиток економіки в сусідніх державах, заважало їх торгівлі зі Сходом. Досить було невеликого поштовху, щоб воно зникло з лиця землі.