Історія України: підручник

Хто, як не історики, знають, що на світі немає нічого вічного. Та це стосується тільки матеріального світу. У світі ж ідеальному накопичилась величезна кількість так званих "вічних істин". Окрім традиційних забобонів, до "вічних істин" можна віднести і також історичні стереотипи. І породжуються вони не тільки легендами, працями на замовлення, а й зусиллями солідних науковців. Одним з таких стереотипів є оцінка рішення Б. Хмельницького зняти облогу Замостя і не йти далі на Варшаву. Й досі вважається, що зняття облоги Замостя — це величезна помилка Б. Хмельницького. Вважається, що йому не вистачило рішучості, політичної мудрості і таке інше. Історики вже майже 350 років докоряють гетьманові Замостям, вважаючи, що вони краще б справились з цією проблемою і, захопивши Варшаву, вже в 1648 р. мали б незалежну українську державу.

Дійсно, після перемог під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Львовом Річ Посполита зазнала величезного потрясіння. Проте її військово-економічний потенціал не був зруйнований, він набагато переважав можливості Гетьманщини і війська Б.Хмельницького. Нині просто важко уявити, з якою силою зіткнулось козацьке військо у 1648 р. А вона, на думку військового історика генерал-хорунжого Генштабу Армії УНР Миколи Капустянського, була такою:

1. Річ Посполита Польська в середині XVII ст. була в апогеї своєї політико-стратегічної могутності як одна з найсильніших держав Європи. Вона володіла просторами від Балтійського до Чорного моря: їй належали вся Литва, Білорусь, майже всі українські землі, за винятком Закарпаття, і навіть московська Смоленщина. За сучасними поняттями, Польща створювала із цих 4-х народів імперію з її напіввасалами (Східна Прусія, Лівонія, Бранденбург), прагнучи, здобувши "шапку Мономаха", стати гегемоном на Сході Європи.

2. Польщу підтримували католицькі держави Європи, зокрема папа римський з його могутнім єзуїтським орденом.

3. Крім того, Польщу поважали і боялись її сусіди (Москва, Швеція, Молдавія, Семигород, Туреччина і Кримське ханство).

4. Вона володіла великим воєнним потенціалом. При необхідності Річ Посполита могла мобілізувати та розгорнути 150 тис. добре озброєних вояків. В Європі не було подібного їй воєнного потенціалу. Наприклад, Франція тримала в мирний час 24-30 тис, на війні розгортала 50-60 тис. Швеція і того менше. До того ж, великі економічні й фінансові засоби давали можливість полякам найняти для бойових потреб десятки тисяч загартованих в 30-літній війні німецьких найманців із зброєю та спорядженням. Польщу відстоювала сучасно озброєна литовська армія.

5. Польська войовнича шляхта та командний склад були носіями бойових переможних традицій також і над козаками, надто в 1637— 1638 рр.

6. Взагалі ж Польща могла боротись і проти коаліції держав, що вона довела 1654-57 pp.

Ці дані підтверджуються безліччю інших джерел, та на них чомусь не звертають уваги хулителі гетьмана. На відміну від деяких сучасних романтиків, гетьман був жорстким реалістом і чудово розумів, що, захопивши Варшаву, він може втратити все своє військо.

Б. Хмельницького не став приступом брати Львів. Він скромно задовольнився викупом. Дехто з вчених пояснює це тим, що Б. Хмельницький не хотів руйнувати таке чудове місто. Насправді ж, причина була зовсім в іншому, тим більше, що сентиментальним гетьман не був. Насправді ж, він боявся, що козаки і посполиті з повстанських загонів, пограбувавши Львів, переобтяжившись здобиччю, втратять боєздатність. Грабунок — на ті часи звичайна військова традиція, якої не міг зламати навіть гетьман. Здеморалізоване військо не змогло б вести активних бойових дій.

Що стосується Варшави, то там можливість викупу відпадала цілковито: військо мало шалене бажання помститися за всі кривди українського народу. Схема у подібному випадку була типовою: облога, штурм, різня, грабунок... Проте у відриві від запілля, від баз, від резервів, у ворожому оточенні козацьке військо було приречене на загибель.

Гетьман знав, що тилу у нього практично не існує. З півночі над Києвом нависало литовське військо під керівництвом кн. Радзивілла, в південне підбрюшшя Україну кололи списами татари. Хоча Тугай-бей, союзник козаків, величався "другом і братом" гетьмана, це йому зовсім не завадило зненацька кинути свої орди на прикордонні міста України. Спілка з кримчаками завжди виглядала меркантильною річчю, бо Крим дбав про свої вигоди і був зовсім не зацікавлений в зміцненні України. Це пізніше яскраво виявилось і під Берестечком, і під Зборовом...

Є й ще один фактор, який в нашій історіографії чомусь не враховують. Цей фактор — міжнародний. Так, перемогами козацько--селянського війська сила Польщі була підірвана, але не знищена. До того ж з нею було пов'язано занадто багато інтересів західно­європейських країн. Переживши жахи Реформації, католики не збиралися йти на поступки схизматикам-православним. Не без втручання Ватикану визрівала ідея військово-політичної католицької коаліції, з якою гетьман аж ніяк не хотів зіткнутись. Щоб протистояти таким силам, треба було мати величезні, майже невичерпні економічні та військові можливості, не кажучи вже про геополітичні. Гетьман був добре поінформований про все, що діялось у Європі, тому зрозумів, до яких меж можна було доводити свої вимоги Польщі.

Коло проблем, які постали перед молодою козацькою державою та її керівником, було значно складнішим від відомої тріади "поляки — mamapu — московит и". Наприклад, в перемозі поляків були зацікавлені купці італійського м. Лукки, як, власне, й інших міст. З кожною поразкою польського війська італійські купці втрачали ринок збуту для своїх товарів. Багаторічні величезні прибутки, які вже звикли отримувати від торгівлі з Польщею італійці, були на цей раз втрачені. Не дивно, що поляків підтримував не тільки Ватикан, а й італійські купецькі республіки.

Мабуть, з легкої руки російського історика С. М. Соловйова в історіографії склався певний стереотип відносно Б. Хмельницького. Мовляв, це був простодушний козарлюга, малоосвічений і темпераментний, людина настрою, яка й сама інколи не знає, чого хоче.

Однак проф. І. П. Крип'якевич в монографії "Богдан Хмельницький". (Львів, 1990), а також сучасні українські вчені В. А. Смолій і В. С. Степанков в праці "Богдан Хмельницький: Хроніка життя і діяльності". (К., 1994) на підставі вже відомих і нових документів довели, що Хмельницький отримав блискучу як на той час освіту. Він вільно володів кількома іноземними мовами, тому добре орієнтувався в політичній обстановці Західної Європи.

В той же час його союзник, московський цар "тишайший" Олексій Михайлович в освіті здолав шлях лише від буквара і до Псалтирі...

Тому легковажністю і імпульсивністю дії такого політика, як Б. Хмельницький, пояснювати не варто.

Коли гетьман отримав листа від нового короля польського Яна Казиміра з обіцянками прихильності, то зрозумів, що це був шанс, блискуча нагода достойно завершити перший етап визвольних змагань і відвести війська в Україну.

Взагалі ж, емпіричне узагальнення причин і наслідків цієї воєнної кампанії Б. Хмельницького було зроблене львівським істориком і політологом Л. А. Сотником.