Історія України: підручник

Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Виняткову роль в цьому відіграв гетьман Богдан Хмельницький. При ньому держава набула всіх ознак республіканського демократичного устрою.

В цей час в Україні сформувалась нова верства населення — шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".— Київ, 1994.

Гетьманська держава проіснувала півтора століття. Цього було досить, щоб вона не щезла зі шпальт історії, з пам'яті народної. Цього було досить для виникнення ментальності народу, який має свою державу. За цей час виникла своя національна політична еліта. Згуртованість народу навколо своїх керівників гідна поваги і сьогодні.

Національне самоусвідомлення українського народу в XVII ст. загострило цікавість суспільства до основ європейської цивілізації — до античності, християнства та просвітництва. Це стало ознакою появи в Україні своєї інтелектуальної еліти. Вона дала можливість шляхом еволюції вдосконалювати українську державність.

Прикладом цього була перша в світі Конституція гетьмана Пилипа Орлика. Прийнята вона була в 1710 р. в Бендерах і складалася з 16 пунктів. В ній найголовнішою була проблема взаємовідносин гетьмана з народом. Влада гетьмана обмежувалась постійною участю в управлінні генеральної старшини і генеральної ради. Обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів. Багато уваги приділялось обмеженню соціальної есплуатації. В Конституції стверджувалось, "щоб людям військовим і посполитим зайві не чинились утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання"^

Основним пунктом Конституції було проголошення України незалежною від Польщі і Москви. Найменш демократичною була стаття 1 Конституції, в якій говорилося, що "новообраний гетьман... повинен... дбати та міцно поставити, аби жодне іншовір 'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено,... іншовірцям співжиття на Україні...не давати дозволу". Як писав про Бендерську конституцію О.Оглоблин, вона була "віковічним нам ятникомукраїнськоїдержавно-політичної думки".

Однак шлях еволюції і вдосконалення національної держави був перерваний, що трагічно позначилось не тільки на долі українського народу, а й негативно вплинуло на політичну стабільність європейського континенту.

Джерела та література

Архів Коша Нової Запорізької Січі. Опис справ 1713-1776. Київ, 1994.

Літопис Самовидця.—К.,1971.

Реєстр Війська запорозького 1649 року. Транслітерація тексту.— К., 1995.

Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст.— К., 1969.

Борщак Ілько. Мазепа. Орлик. Войнаровський.—Львів, 1991.

Голобуцкий В. Гайдамацкое движение на Запорожье во время Колиивщины — Ист. зап. АН СССР.—М., 1956 — Т. 55.

Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К., 1993.

Горбань М. Гайдамаччина 1750 p.—Наук, зб.— К., 1926.—Т.2-3. Костомаров М. Галерея портретів.— К., 1993. Лола О.П. Гайдамацький рух на Україні 20-60-х pp. XVIII ст.—К., 1965.

Слабченко М. Центральные учреждения Украины XVII-XVHI ст.— Одесса, 1918.

Слабченко М. Господарство Гетьманщини XVII-XVIII ст. Землеволодіння та форми сільського господарства. Одеса, 1923.— Т. 3.

Тарле Е. Северная война и шведское нашествие на Россию.— М., 1958.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків.—Львів, 1990.— Т. 3. Яко вен ко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття (Волинь і Центральна Україна).—К., 1994.