Історія України: підручник

В кінці грудня 1942 р. почалося вигнання німецько-фашистських окупантів з території України. Проте тільки після 50-ти денної Курської битви влітку 1943 р. почалося безповоротне вигнання фашистів з території України. Вже наприкінці вересня цього року Червона Армія контролювала 700 км2 лівого берега Дніпра. Почалося форсування Дніпра радянськими військами. Увесь жовтень командування Червоної армії підтягувало резерви і накопичувало війська на правому березі Дніпра, щоб взяти штурмом побудований німцями "Східний вал". Щоб підкреслити важливість цих дій і запалити війська на бойові подвиги, Ставка Верховного Головнокомандування перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західній і Південний фронти відповідно в 1 -й, 2-й, 3-й, 4-й Український фронти. Це робилося заради агітації і пропаганди.

Трагедія ж цих визвольних днів в Україні полягає в тому, що за час боїв з фашистами так званими польовими військкоматами мобілізували цілими селами і без всякої підготовки і без зброї кидали на багнети німців українську молодь. Стратегічної потреби в цьому не було. Просто було всьому народові продемонстровано безжальне ставлення сталінської системи до свого народу.

1944 р. став роком визволення українських земель від німецько-фашистських окупантів. 8 жовтня 1944 р. від ворога було звільнено останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах — село Лавочне Дрогобицької області. Офіційним днем визволення України вважалось 14 жовтня 1944 p., коли відбулося урочисте засідання в Києві. А Закарпатську Україну радянські війська очистили від ворога силами 4-го Українського фронту 28 жовтня 1944 р.