8.6. Виборчі системи
Вибори є загальноприйнятним демократичним механізмом у більшості сучасних держав. Навіть авторитарні режими часто вдаються до цієї форми, хоча й зводять її до формальності або фальсифікують результати.
Вибори є загальноприйнятним демократичним механізмом у більшості сучасних держав. Навіть авторитарні режими часто вдаються до цієї форми, хоча й зводять її до формальності або фальсифікують результати. Як правило, демократичні вибори є рівними, прямими, загальними та вільними, хоча подекуди ще існують відхилення від цих принципів. Завжди застосовуються вікові цензи, а також позбавлення права голосу недієздатних осіб (психічно хворих та злочинців, що відбувають покарання).
Виборча система – це сукупність встановлених законом правил, принципів і критеріїв, за допомогою яких визначаються результати виборів представницьких органів. Вибір тієї чи іншої виборчої системи залежить від особливостей країни та стану розвитку політичної системи. Розрізняються мажоритарні, пропорційні та змішані системи.
Мажоритарні, або системи виборів за більшістю поданих голосів, є найдавнішими, найпростішими і найбільш поширеними (існують майже у 80 країнах). Обраним вважається кандидат, що здобув більшість голосів (абсолютну чи відносну). Таким чином, обираються найбільш популярні в народі кандидати. Як правило, така система забезпечує стабільність парламенту і уряду. Але вона має й суттєві недоліки: переважну більшість може здобути партія, що перемогла з незначною перевагою голосів, або навіть та, що набрала менший відсоток голосів; не репрезентованими можуть залишитись національні меншини тощо. Різновидами мажоритарних систем є одномандатні і багатомандатні, при чому застосовується один або два тури голосування.
Пропорційна система уперше застосована у Бельгії в 1889 р. і зараз існує приблизно у 60 країнах. Ця система гарантує представництво політичних сил суспільства на національному рівні та репрезентує у парламенті відповідне співвідношення цих сил, оскільки розподіл депутатських мандатів здійснюється пропорційно кількості голосів, поданих за кожну з партій у багатомандатних виборчих округах. Виборці голосують за партійними списками, тому під час виборчої кампанії значна увага надається ідеології політичних партій, а не вивченню особи кандидата. Повне пропорційне представництво має місце тоді, коли вся територія країни становить єдиний виборчий округ (Ізраїль, Нідерланди), але в більшості країн використовується обмежене пропорційне представництво, коли вибори відбуваються в декількох багатомандатних округах, що вносить певну різницю між кількістю отриманих голосів та кількістю отриманих місць. Застосовується також виборчий поріг, який перешкоджає проникненню до парламенту малих партій. Але в цілому пропорційна система має тенденцію до розпорошення політичних сил та ослаблення стабільності парламенту, вона також віддаляє виборця від висунутого кандидата.
Змішані системи базуються на комбінації елементів пропорційної та мажоритарної систем, або їх поєднанні, тобто коли частина депутатів обирається пропорційно, а частина – мажоритарно (ФРН, Угорщина, Росія, усього приблизно 20 країн; така система за новим виборчим законом 1997 р. прийнята і в Україні).
Інколи також застосовується форма, яка зовні порушує принцип рівності, але насправді забезпечує більш справедливе представництво національних меншин або інших специфічних груп населення. Це куріальні системи, які передбачають різні пропорції представництва; створення спеціальних виборчих округів; резервування місць у парламенті, на які депутати обираються окремо або призначаються. Так чи інакше принцип куріальності використовується приблизно у 30 країнах (Пакистан, Нова Зеландія, Індонезія та ін.).