Історія України: підручник

Слово "конституція" латинського походження (від лат. "constitutio" — встановлення). Термін "конституція" вживали ще в період рабовласництва і феодалізму. У Стародавньому Римі саме так називали постанови імператора. В епоху буржуазних революцій XVIII ст. Конституція відіграє роль основного правового акту держави, що визначає основи його політичного і економічного ладу. Першими конституціями в сучасному розумінні цього слова, прийнятими і введеними в дію, були конституції США (1787 p.), Польщі і Франції (1891 p.).

Нині конституцією прийнято називати Основний Закон держави, який приймають згідно з особливим порядком. Вона має найвищу юридичну силу, є основою для розробки законів і нормативно-правових актів. Як правило, для конституції характерна підвищена стабільність, зміни до неї вносяться згідно з особливою процедурою. Держава забезпечує підвищений юридичний захист конституції. У цьому полягає особливість її статусу.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. постало питання про конституційні засади нової держави. Згідно з Законом України "Про правонаступннцтво країни", "до ухвалення нової

Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР".

Наступні роки в конституційному процесі були складними. До старої Конституції внесено сотні доповнень і поправок, дію окремих ЇЇ розділів було зупинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали значною мірою "косметичний характер". На порядку денному постало питання про розробку і прийняття нової Конституції нашої держави.

У 1992 році було сформовано перший склад Конституційної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І. Плющ і Президент України Л. Кравчук. У розробці проекту Конституції активну участь брали вчені-правники, практичні працівники правоохоронних органів, суду, народні депутати. У липні 1992 р. проект Конституції було винесено на всенародне обговорення, але подальший процес її прийняття загальмувався внаслідок політичних суперечок і боротьби за владу. Лише після обрання нового складу Верховної Ради і Президента України у 1994 р. конституційний процес поновився. Конституційну комісію було переформовано, її очолили нові керівники держави — О. Мороз і Л. Кучма.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня Верховна Рада прийняла проект за основу. 5 травня 1996 року було створено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія закінчила свою надзвичайно складну роботу — адже до проекту було подано понад 5000 змін і доповнень — і передала для першого читання у Верховну Раду доопрацьований варіант. Розпочалася копітка робота щодо обговорення найважливішого нормативно-правового акту держави. Але політичні суперечки заважали плідній роботі —до 26 червня Верховна Рада не ухвалила жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, 26 червня Президент України підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу з розгляду Конституції, змінивши технологію цього процесу. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо.

О 9.30 ранку 28 червня 1996 року нову Конституцію України було прийнято. Україна — єдина держава на пострадянському просторі, яка парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Конституцію.