Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Виконуючи настанови військового з'їзду, Центральна Рада у середині травня надіслала для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою повноважну делегацію на чолі з В. Винниченком. Суть вимог зводилася до того, щоб державна влада офіційно заявила про своє прихильне ставлення до автономії України. Делегація озброїлася великою кількістю документів, поміж них офіційними посвідками з Академії наук, що характеризували так довго заперечувану панівними колами українську націю. Особливу увагу було приділено найгострішому питанню — визначенню кордонів майбутньої автономії відповідно до етнографічного принципу. Уряд не став довго розмовляти й передав справу на розгляд комісії експертів. Позицію, обрану професорами-експертами, Винниченко пізніше схарактеризував із властивим йому в'їдливим гумором:

"Виміряючи територію майбутньої автономії України, вони торкнулись Чорного моря, Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. І тут, від одно? думки, від одної уяви, що донецький і херсонський вугіль, що катеринославське залізо, що харківська індустрія одніметься в них, вони до того захвилювались, що забули про свою професорську мантію, про свою науку, про високі Установчі Збори, почали вимахувати руками, розхрістались і виявили всю суть свого руського гладкого, жадного націоналізму. О, ні, в такому розмірі вони ні за що не могли признати автономії. Київщину, Полтавщину, Поділля, ну, хай ще Волинь, ну, та й хай уже й Чернігівщину, Це вони могли б ще признати українськими. Але Одеса з Чорним морем, з портом, з шляхом до знаменитих Дарданел, до Європи? Але Харківщина, Таврія, Катеринославщина, Херсонщина? Та які ж вони українські? Це — Новоросія, а не Малоросія, не Україна. Там і населення в більшості не українське, то, словом, руський край. Бідні професори навіть науці своїй наплювати в лице й, як нетактовне цуценя, одшпурнули від себе ногою, коли вона підбігла до них з своєю статистикою, з посвідченням Російської Академії наук. Яка там, к лихій годині, Академія наук, коли однімаються Дарданели, вугіль, залізо, сіль? Руський буржуа батька рідного одшпурнув би ногою, коли б він перешкоджав йому тримати й не пускати ці багацтва".

Центральна Рада Визначила дату скликання І селянського і II військового з'їздів з таким розрахунком, щоб мати до їх відкриття відповідь Тимчасового уряду на її вимогу надати Україні автономію. Однак тиждень за тижнем Винниченко не одержував відповіді, а становище української делегації стало просто принизливим. Тим часом уряд організував в Україні петиційну кампанію, яка повинна була довести, що "малороси" й "юго-роси" не поділяють позиції Центральної Ради. Так званий "Південноросійський демократичний союз" засипав центральні установи телеграмами, в яких доводив, що справу автономії можуть вирішувати тільки Установчі Збори. Київські установи (комітет об'єднаних громадських організацій, Рада робітничих і солдатських депутатів, Рада коаліційного студенства) запротестували проти "сепаратних" переговорів Центральної Ради з урядом.

Втративши надію одержати відповідь, українська делегація поспішила додому, щоб взяти участь у роботі селянського з'їзду. Відповідь наздогнала її уже в Києві. Тимчасовий уряд повідомив, що не може визнати Центральну Раду виразницею правдивої волі українського народу і не має повноважень розв'язувати питання про автономію України, а тому слід почекати до Установчих 1 Зборів.