Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

10 червня виконавчий Комітет Центральної Ради схвалив текст Універсалу й доручив Винниченкові оголосити його на військовому з'їзді, який у цей день завершував свою роботу. Стоячи, делегати вислухали документ з урочистою назвою — "Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого". Спираючись на волю свого народу, який скинув імперське ярмо, Центральна Рада цим документом оголошувала себе органом, здатним приймати акти конституційного значення — універсали. В Універсалі проголошувалося:

"Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право, видавати тільки наші Українські Збдри".

В Універсалі висловлювалася надія на те, що неукраїнські народи, котрі живуть в Україні, разом з українцями будуватимуть автономний устрій, який покінчить з безладдям у краї. Українським організаціям доручалося прийти до згоди й порозуміння з демократично обраними організаціями інших національностей і вкупі творити нове життя. Центральна Рада закликала український народ наполегливо боротися за свої права, щоб достойно стати поруч із кожним організованим, державним народом, як рівний з рівними.

Талановитий письменник, В. К. Винниченко залишив нам схвильований опис ефекту, що його справило на делегатів військового з'їзду читання Універсалу:

"Засмажені, загартовані в боях, у крові, в стражданнях обличчя кривились від солодкого болю надзвичайних переживань, від високої, ніколи не знаної радості. Деякі голосно ридали, припавши головами до спинок фотелів, многі кулаками, рукавами "гімнастьорок" витирали сльози; деякі суворо сціплювали зуби, щоб не закричати в екстазі".

Універсал справив величезне враження й на суспільство. Заклик до українського громадянства обкласти себе добровільним податком на потреби, пов'язані з роботою Центральної Ради (Тимчасовий уряд не виділяв ані карбованця), подіяв надзвичайно швидко: біля її скарбниці виросла черга з людей, які бажали віддати гроші. З місць сотнями йшли телеграми, в яких висловлювалися солідарність і запевнення у щирій підтримці. Вітаючи Центральну Раду як найвищий державний орган, український народ вітав власне національне відродження.

Іншою була реакція на Універсал з боку Тимчасового уряду. Через голову Центральної Ради князь Львов звернувся з відозвою до "братів-українців", у якій закликав: "Не йдіть необачним шляхом роздроблення сил визволеної Росії, не відривайтеся від загальної Батьківщини, не розколюйте війська, не завдавайте нетерпеливим бажанням зараз же зміцнити форми державного ладу України смертельного удару всій державі і самим собі!" Уряд повідомляв, що починає втілювати в життя програму культурного самовизначення народів, а форми державного і господарського устрою, які відповідали б їхнім національим бажанням, треба опрацьовувати на Установчих Зборах, коли вони будуть скликані.

У неофіційних заявах урядові партії висловлювалися відвертіше. П. М. Мілюков заявив, що проголошення Універсалу є "великим злочином", а газета "Речь" побачила у цьому "німецьку інтригу".

І Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, який працював у червні в Петрограді, став усе-таки на примиренську позицію. Есеро-меншовицька більшість з'їзду солідаризувалася в твердженням уряду про те, що тільки Всеросійські Установчі Збори компетентні розв'язувати проблему автономії України. Та водночас ці партії дуже цінували свій демократизм. Тому у резолюції з українського питання з'їзд запропонував урядові увійти в порозуміння з органами української революційної демократії з тим, щоб організувати тимчасовий крайовий орган для задоволення національних потреб населення. Більшовицька фракція з'їзду заявила навіть, що вона не може приєднатися до такої резолюції, бо вона компромісна. Більшовики пропонували засудити національну політику Тимчасового уряду як контрреволюційну і антидемократичну, а також визнати за Україною право на повну автономію і утворення самостійної держави.

Така ж антиурядова спрямованість простежувалась у статті В. І. Леніна "Україна". Уникаючи безпосередньої оцінки "універсального акту" про устрій України, вождь більшовицької партії обмежувався твердженням про те, що прийняття його є документальним доказом краху національної політики уряду. Справжнє ставлення до Центральної Ради проявлялося у більшовиків тільки в ситуації, коли вони мали справу зі своїм головним ворогом — Тимчасовим урядом. Лідер київських більшовиків Г. Л. Пятаков звинувачував Раду в "українському шовінізмі" й заявляв: "...підтримувати українців нам но доводиться, бо для пролетаріату цей рух некорисний".