Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Затверджений Всеукрревкомом "Закон про землю" від 5 лютого 1920 р. являв собою узгоджений з більшовицьким центром тимчасовий відступ од комуністичної доктрини, яка передбачала створення на селі великого виробництва у формі радгоспів Та комун. Відступ був вимушений і пояснювався слабкістю позицій більшовицької партії серед селянства.

Закон прямо забороняв органам радянської влади відводити землю під радгоспи без цілковитої переконаності в доцільності їх створення. У кожному випадку, коли виникало таке питання, воно вивчалося за участю Представників місцевих селян.

Поміщики та орендарі підлягали негайному виселенню з економій, якщо вони там проживали. Земля, реманент та інше майно нетрудових господарств передавались у розпорядження земельних відділів виконкомів Рад для задоволення потреб насамперед безземельних та малоземельних селян, наймитів і державних зразкових господарств. У багатоземельних селянських господарствах (з площею понад 15 десятин) лишки землі також відрізалися, навіть якщо в них не використовувалася наймана праця.

Розподіл поміщицької і лишків селянської землі здійснювався за певною нормою в розрахунку на їдця. Норми зрівняльного розподілу визначалися повітовими земельними відділами відповідно до місцевих умов. Коли нетрудових земель бракувало для наділу безземельних та малоземельних за встановленою нормою, то землю брали з державного фонду, якщо він існував у даній місцевості, або від радгоспів і цукрових заводів. Кількість радгоспів зменшилася з 1685 до 571. У розпорядженні цукрових заводів залишилася тільки третина землі, відведеної їм у 1919 р.

Аграрна реформа істотно змінила соціальну структуру українського села. Більше половини селянських дворів стали середняцькими.