Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

У політичному житті села перших по революційних років панували есерівські партії — українська і загальноросійська. Після розколу обох партій вплив на село зберігали їхні ліві фракції, що виділились у самостійні партії — боротьбисти і борбисти. Поглинувши або знищивши ці партії, більшовики одночасно знищили й селянські спілки — напівполітичні об'єднання, що перебували переважно під есерівським впливом і прагнули представляти специфічні інтереси селян у політичному й економічному житті України.

Щоб залучити чуже їй село в орбіту свого впливу, державна партія стала розколювати селян за соціальною або майновою ознакою, протиставляючи менш заможні верстви більш заможним. Таке протиставлення мало на меті не тільки заглушити висловлення селянами своїх класових інтересів (наприклад, рівного з робітниками представництва в Радах), але й висувати нібито від імені селян далекі від їхніх інтересів вимоги й завдання (наприклад, стягнення продрозкладки).

За прикладом Центральної Росії, де в 1918 р. була з успіхом реалізована ідея Леніна про створення комітетів бідноти, в 1919 р. вони з'явилися і в Україні. Денікінська окупація незабаром знищила комбіди, але на початку 1920 р. місцеві ревкоми поряд із Радами подеколи їх поновлювали. Та соціально-політична обстановка на селі швидко змінювалася в ході реалізації аграрної реформи. Частка бідноти зменшувалася, і спиратися тільки на неї ставало безперспективним. У спробах оволодіти селом КП(б)У взяла курс на створення паралельних Радам організацій, куди входили б як бідняки, так і середняки — незаможники з колишніх бідняків, що були вдячні більшовикам за набуте майно і землю.

Ідею створення комітетів незаможних селян (КНС) висунув X. Г. Раковський. Він добився схвалення її IV конференцією КП(б)У й видання відповідного закону ВУЦВК від 9 травня 1920 р. У цьому законі на комнезами покладалося завдання "сприяння сільським Ра* дам і волосним виконкомам у здійсненні заходів радянської влади". Фактично ж ішлося про контроль над місцевими Радами, що його партія більшовиків через свою малочисельність та відірваність од села не могла здійснювати власними силами.

У телеграмі радянському урядові України і штабові Південного фронту від 16 жовтня 1920 р. В. І. Ленін сформулював таку програму для комнезамів: сприяння колективному обробітку землі, організації прокатних пунктів реманенту, конфіскації зайвого реманенту (з передачею на прокатпункти) і земельних лишків у куркулів, реквізиції лишків хліба за продрозкладкою (з винагородою незаможників хлібом). Ця програма лягла в основу діяльності І Всеукраїнського з'їзду комнезамів у жовтні 1920 р., делегати якого представляли понад 10 тис. сільських, волосних, повітових і губернських КНС.