Політологія - Узагальнюючий підручник

9.2. Політичний маркетинг і політичний менеджмент

У закритих, командних політичних системах політична влада здобувається переважно силою, або кулуарним, апаратно-бюрократичним шляхом. Натомість у відкритих, змагальних системах, де зростає вплив народу, громадської думки, виборного принципу у розподілі влади, остання набуває певних рис товару, тобто виникають підстави казати про ринок влади.

У закритих, командних політичних системах політична влада здобувається переважно силою, або кулуарним, апаратно-бюрократичним шляхом. Натомість у відкритих, змагальних системах, де зростає вплив народу, громадської думки, виборного принципу у розподілі влади, остання набуває певних рис товару, тобто виникають підстави казати про ринок влади. В цих умовах політична діяльність може розглядатись як змагання за певними правилами за контроль над ринком влади. В такому змаганні набуває важливого значення політичний маркетинг і політичний менеджмент.

Під політичним маркетингом (англ. marketіng – ринок) розуміється, зокрема, таке.

1. Дослідження суспільної свідомості з метою виявлення соціальних і соціопсихологічних настанов електорату, політичної та правлячої еліт (вивчення громадської думки).

2. Регулювання правовими, адміністративними та іншими заходами у процесі функціонування політичної сфери – насамперед, визначення норм представництва та процедур обрання виборних органів влади – виборча інженерія. Наприклад, відомий джеррімендерінг, або принцип саламандри, тобто практика умисного нарізування виборчих округів з нерівною кількістю виборців та порушенням територіального принципу з метою отримання переваг на виборах якоюсь політичною силою.

3. Розробка відповідних іміджів (англ. іmage – образ, зображення) тим чи іншим політичним, державним та іншим інститутам, окремим лідерам та особистостям (політичне рекламування).

4. Система заходів впровадження у суспільну свідомість відповідних корективів і поправок стосовно тих чи інших об’єктів і суб’єктів політики.

Ефективність політичного маркетингу потребує наукового підходу, тобто формування інформаційного банку соціально-політичної інформації; розробки методів аналізу та обробки даних цього інформаційного банку; оцінки та аналізу умов політичного ринку, тобто дії економічних, соціальних, політичних, психологічних, демографічних та інших факторів; аналізу ринкових можливостей тих чи інших партій, суспільних інституцій, ідей, особистостей; розробки оціночних і прогнозованих моделей політичного попиту, життєвого циклу та політичної поведінки суб’єктів політики; аналізу ефективності політичного маркетингу та корегування обраних форм і методів політичної діяльності.

Політичний менеджмент (англ. manegement – управління) полягає у безпосередньому розгляді, прийнятті і втіленні у практичне життя політичних рішень, інакше кажучи – у здійсненні управлінських функцій планування, організації, мотивації і контролю. Ці управлінські функції здійснюються політичною елітою, організованою в певні групи, або “правлячі кабінети” (тобто уряд, структури президентської влади, колегії міністерств і відомств, держадміністрації, правління партій та громадсько-політичних організацій тощо). Ефективність діяльності “правлячого кабінету” залежить від таких чинників:

• структурно-функціональна схема побудови;

• модель прийняття управлінських рішень (напр., “формальна”, “змагальна”, “колегіальна”);

• особистісний склад правлячого кабінету та міжперсональні відносини;

• організація, техніка і технологія впровадження прийнятих рішень і контроль за їх втіленням.

У формуванні “правлячого кабінету” слід враховувати не тільки професійні та політичні, але й психологічні критерії. Зокрема, на думку англійського психолога М.Белбина, члени керівного колективу мають відігравати такі соціопсихологічні ролі: “голова”, “секретар”, “генератор ідей”, “скептик-аналітик”, “організатор”, “видобувач інформації”, “душа команди”. В залежності від кількості команди окремі ролі можуть поєднуватись однією людиною, або, навпаки, кілька осіб можуть виконувати одну роль, тільки “голова” і “генератор ідей” повинні бути в одному числі, інакше команда розколеться. Бажано також присутність в команді осіб протилежної статі.

Здійснення прийнятих рішень відбувається за допомогою соціотехніки управління, а саме таких інструментів регулювання впливу на людей, як примус, умовляння і маніпуляції. Примусовий вплив за допомогою правових норм (законів, постанов, указів, інших нормативних актів) передбачає як санкції за їх порушення, так і засоби заохочення. Вплив за допомогою умовлянь передбачає використання як раціональної (тобто фактичної, логічно доведеної), так і нераціональної (емоційної, авторитетної) аргументації. Маніпуляція суспільної свідомості має на меті фактично приховування істинних намірів правлячих або впливових кіл за допомогою обмеження чи фрагментарності інформації, насадження відповідних стереотипів, “правильних” норм і цінностей, певних штампів, термінів, ідеологічних і політичних кліше і т.д.