Політична історія України: Навчальний посібник

Навесні 1923 р. економічна ситуація в країні загострилася. Почалися труднощі із збутом промислової продукції, особливо тієї, що призначалась для селян. Головною ознакою кризи стала невідповідність між цінами на промислову та сільськогосподарську продукцію. На той час сільське господарство було відбудовано на 70% порівняно з 1913 p., а промисловість — на 39%. До цього додалися помилки у промисловому будівництві та кредитній політиці. Невідповідність між темпами розвитку окремих галузей, управлінські прорахунки призвели до підвищення цін на промислову та зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

Крім того, селянство, яке вперше отримало змогу сплачувати податок не тільки в натуральній, а й у грошовій формі, несподівано для хлібозаготівельних організацій обрало останню. Щоб отримати гроші для сплати податку, селяни восени викинули на ринок дуже значну кількість хліба. Ціни на нього різко знизилися. Внаслідок цього "ножиці цін" на сільськогосподарські та промислові товари розійшлися настільки, що зробили для селян невигідною купівлю промислової та продаж сільськогосподарської продукції.

Труднощі зі збутом промтоварів зумовили дефіцит обігових коштів, що спровокувало збільшення випуску знецінених грошей і, відповідно, поглиблення кризи. За такої ситуації навіть дуже потрібні промислові товари ніхто не купував через їх високу ціну. Криза збуту, деформувавши торгівлю, зумовила зменшення надходження грошей у промисловість, через що на багатьох підприємствах навіть не виплачували зарплату. У зв'язку з цим нерідко робітники організовували страйки. Задля пом'якшення кризи передбачалося вжити заходи зі зниження собівартості продукції завдяки зменшенню накладних витрат, сприянню завантаженості підприємств, підвищенню продуктивності праці, вдосконаленню політики цін.

Криза продемонструвала, що проблеми, які виникали у процесі здійснення непу, уряд намагався вирішити за рахунок селянства, а це призводило до напруження у всьому суспільстві. Необхідного висновку з цього не було зроблено і, як наслідок, у 1925 р. виникла нова криза, щоправда меншого масштабу. Знову постали труднощі у хлібозаготівлі, оскільки планові органи не врахували, що після попереднього неврожайного року селянство в поточний врожайний рік значну частину хліба відклало "про запас". Це призвело до зменшення експорту хліба, недоотримання валюти, а значить і до зменшення імпорту обладнання. Були допущені помилки в кредитуванні, що призвело спочатку до необґрунтованого розширення виробництва і капітального будівництва. У результаті дефіциту коштів будівництво заморожувалося, зростало явне й приховане безробіття. Попереднє зростання чисельності робітників спричинило збільшення сум виплат заробітної плати, зростання платоспроможності й, відповідно, попиту на продукти, зростання цін на них. Селяни почали отримувати за свою продукцію більше грошей, у їхніх руках зосереджувалися значні суми. Коштів у населення стало більше, а товарів не вистачало, оскільки темпи зростання виробництва відставали від темпів росту грошових доходів населення. Загострився "товарний голод".

Уряд вдався до "замороження" недобудованих об'єктів, скорочення імпорту, підвищення непрямих податків. У 1925 р. було запроваджено державну торгівлю горілкою, що збільшило надходження до держбюджету. Внаслідок цих заходів господарську рівновагу вдалося відновити, але проблеми залишалися, головна з них — дефіцит коштів для розвитку економіки.