Політична історія України: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2008 | Видавець: Київ: Академвидав | Кількість сторінок: 552

Підвищення ролі репресивних органів у політичному житті країни

Оскільки головними методами політичної діяльності компартії у 20-ті роки стали насилля, придушення інакомислення і терор, все більшого значення в політичній системі та суспільному житті набували репресивні органи, передусім ВЧК. Вона, як і її територіальний відділ — Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами

(ВУЧК), була основним важелем репресивної політики компартії, інструментом насильства, утримання в покорі населення, боротьби з опором та опозицією радянському режиму.

Органи ЧК не підпорядковувались місцевим органам влади, хоч формально ЧК вважались відділами губвиконкомів. Фактичне підпорядкування здійснювалось тільки по відомчій лінії — до ВЧК включно. Тому вони мали значну самостійність, були державою в державі. Центральне партійне керівництво використовувало їх для паралельного тотального контролю.

У 1922 р. було проведене реформування репресивних органів: замість ВУЧК утворено Державне політичне управління УСРР, підпорядковане ДПУ РСФСР. Голова ДПУ УСРР був повноважним представником ДПУ РСФРР в Україні. Однак методи роботи та повноваження цього органу залишилися такими самими, як і раніше. ДПУ використовувало різноманітні засоби контролю за політичною ситуацією, вдаючись до арештів, перлюстрації поштово-телеграфної кореспонденції приватних осіб та установ, виносило позасудові вироки, аж до вищої міри покарання.

З утворенням СРСР ДПУ було перетворене у листопаді 1923 р. в Об'єднане державне політичне управління при Раднаркомі СРСР, яке діяло на правах союзного народного комісаріату, керувало ДПУ союзних республік, а також особливими відділами армії. Комісія ОДПУ мала право визначати міри покарання "ворогам народу", що давало змогу використовувати органи ДПУ у внутріпартійній боротьбі з опозиціонерами та інакомислячими.

Структури ДПУ тісно взаємодіяли з партійними органами, інколи підмінюючи їх, створюючи навколо себе ореол секретності, органу, що працює винятково у державних інтересах. Використання методів насильства зміцнювало позиції чекістів у суспільно-політичному житті, забезпечувало їм вагомий вплив на прийняття рішень партійно-державними органами.