Підвищення ролі репресивних органів у політичному житті країни

Політична історія України: Навчальний посібник

Автор: Танцюра В.І. | Рік видання: 2008 | Видавець: Київ: Академвидав | Кількість сторінок: 552

У навчальному посібнику розкрито джерела політичної традиції українського народу, зміст політичних процесів в Україні від початків її історії до сьогодення. Простежено суть і наслідки політичної дискримінації українців на різних етапах вітчизняної історії, розвиток ідеї української державності, непоодинокі спроби утвердити її до проголошення України незалежною державою. У ньому йдеться про особливості розвитку політико-правової системи українського суспільства, державного та адміністративно-територіального устрою, політичних режимів, їх внутрішньої та зовнішньої політики, ролі в них політичних партій, рухів, лідерів нації, визначальні політичні тенденції на сучасному етапі. Для студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто прагне пізнати особливості політичного розвитку України та її сучасного політичного буття.

Дивись також:

Оскільки головними методами політичної діяльності компартії у 20-ті роки стали насилля, придушення інакомислення і терор, все більшого значення в політичній системі та суспільному житті набували репресивні органи, передусім ВЧК. Вона, як і її територіальний відділ — Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами

(ВУЧК), була основним важелем репресивної політики компартії, інструментом насильства, утримання в покорі населення, боротьби з опором та опозицією радянському режиму.

Органи ЧК не підпорядковувались місцевим органам влади, хоч формально ЧК вважались відділами губвиконкомів. Фактичне підпорядкування здійснювалось тільки по відомчій лінії — до ВЧК включно. Тому вони мали значну самостійність, були державою в державі. Центральне партійне керівництво використовувало їх для паралельного тотального контролю.

У 1922 р. було проведене реформування репресивних органів: замість ВУЧК утворено Державне політичне управління УСРР, підпорядковане ДПУ РСФСР. Голова ДПУ УСРР був повноважним представником ДПУ РСФРР в Україні. Однак методи роботи та повноваження цього органу залишилися такими самими, як і раніше. ДПУ використовувало різноманітні засоби контролю за політичною ситуацією, вдаючись до арештів, перлюстрації поштово-телеграфної кореспонденції приватних осіб та установ, виносило позасудові вироки, аж до вищої міри покарання.

З утворенням СРСР ДПУ було перетворене у листопаді 1923 р. в Об'єднане державне політичне управління при Раднаркомі СРСР, яке діяло на правах союзного народного комісаріату, керувало ДПУ союзних республік, а також особливими відділами армії. Комісія ОДПУ мала право визначати міри покарання "ворогам народу", що давало змогу використовувати органи ДПУ у внутріпартійній боротьбі з опозиціонерами та інакомислячими.

Структури ДПУ тісно взаємодіяли з партійними органами, інколи підмінюючи їх, створюючи навколо себе ореол секретності, органу, що працює винятково у державних інтересах. Використання методів насильства зміцнювало позиції чекістів у суспільно-політичному житті, забезпечувало їм вагомий вплив на прийняття рішень партійно-державними органами.