Політична історія України: Навчальний посібник

Сталіну вдалося створити специфічну адміністративну систему. Традиційна адміністративна система, формально звеличуючи керівника, фактично підпорядковує його собі. її не динамічність веде до застою. Сталін орієнтувався на високі темпи розвитку господарства, для цього йому була потрібна мобільна адміністративна система, яка тримала б апарат під постійним тиском не тільки зверху, а й знизу. Викривленою формою такого "контролю" стали в 30-ті роки постійні заклики до мас виявляти "дворушників", "троцькістів" у середовищі керівників. Парадокс полягав у тому, що Сталін неодноразово закликав до більшої демократизації внутріпартійного життя, відмови від практики кооптації, призначенства при формуванні керівних органів партії. Реально під гаслом демократизації внутріпартійного життя йому легше було замінити керівників на місцях новими, більш слухняними, які, оволодівши ситуацією, забезпечили б новий ривок. Ця модель не була достатньо ефективною і неодноразово призводила до паралічу суспільства.

Тоталітарний режим, сформований в СРСР у 20— 30-ті роки, характеризувався тотальним відчуженням народу від власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою його була монополія на владу Комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апаратів, монополізація політичної влади призвела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Номенклатурний принцип (призначення та переміщення керівних кадрів з волі "вождя" і "вчителя") — головний антидемократичний стрижень командно-адміністративної системи управління, який забезпечував особисту залежність кадрів від вищих керівних органів, їх повну не підзвітність народу.

Радянському тоталітарному режиму було властиве широке використання єдиної ідеології (ідеократичність), намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощено, іноді в перекрученій формі. Більшовицька ідеологія у своєму прагненні легітимізувати тоталітарний режим претендувала на повне уособлення істини, фальсифікуючи минуле, насаджуючи цінності, підпорядковані інтересам держави-партії. Існуючий суспільний устрій проголошувався вищою формою демократії, а політичний — благом народу. Тоталітарна ідеологія стала об'єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія була тісно пов'язана з монополією на інформацію. Головною функцією ідеологічної складової тоталітарного режиму було придушення інакомислення. Єдиним джерелом істини вважалася Комуністична партія. Однодумність культивувалась через позбавлення громадян об'єктивної інформації, яка живила б їх власні погляди.

Ще однією важливою рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства. Тому командно-адміністративна система поставала як певна форма організації суспільства та відповідного типу управління. Командна економіка була фундаментом тоталітаризму в СРСР.

Тоталітаризм як систему формували такі його складові:

Економічна складова . Виявлялася в тому, що особа перебувала у повній залежності від єдиного роботодавця — держави, а практично — від партійно-державно-господарської номенклатури. У її власності були земля, надра, води, ліси, основні засоби виробництва — усі засоби людського існування.

Правова складова . Означала верховенство прав держави над правами власності та свободи людини. Усі правоохоронні органи в "інтересах держави" застосовували будь-які методи, у тому числі й злочинні, порушували права людини, позбавляли ц життя.

Організаційна складова . Випливала із всеосяжного і жорстокого централізму влади. Керівним для всіх владних органів був принцип демократичного централізму, який поєднував у собі декораційний демократизм із жорсткою централізацією влади, підкоренням меншості інтересам більшості, нижчих органів — вищим, напіввійськовою дисципліною. В установах, на підприємствах діяв принцип єдиноначальства з широкими дискреційними (франц. discretionnaire — залежний від власного розсуду) повноваженнями керівників. Уся організаційно-управлінська діяльність була конфіденційною, а її документація зберігалась під грифом "таємно". За її розголошення передбачалася кримінальна та адміністративна відповідальність.

Порядок підлеглості та конфіденційності захищали НКВС, прокуратура, суд, органи партійного контролю. Ефективність усієї цієї системи посилювала діяльність політорганів, партійних, профспілкових, піонерських та інших організацій, преса, радіо, кінематограф.

Соціально-психологічна складова . Забезпечувала домінування пропартійної громадської думки. Економічні, організаційні, ідеологічні, правові аспекти тотального контролю за діяльністю і поведінкою людей через чисельні соціально-психологічні механізми (громадську думку, міжособистісне спілкування, психологічний вплив, навіювання, наслідування, конформізм та страх) формували легіони ідейних і платних донощиків, пристосуванців, які пильно стежили за поведінкою та діяльністю найближчого оточення. Доноси були поширеним явищем через запровадження кримінально-правової відповідальності за недонесення про підготовку чи скоєння злочинів. Донощиків вважали героями (Павлик Морозов).

Оперативна складова . Містила в собі таємне та явне, державне стеження за всіма, особливо за тими людьми, які вибивались з колони "будівників комунізму".

Репресивна складова . Інтегрувала та вінчала тотальний контроль. Вона була останньою, але не єдиною "інстанцією", що утримувала народ і кожну окрему людину в страху перед порушенням партійно-державних приписів. Адже збереження і зміцнення тоталітарного режиму передбачало насилля, застосування терору як засобу внутрішньої політики.

Радянський тоталітарний режим характеризувався також тенденцією до мілітаризації суспільства, нагнітанням психозу щодо пошуку ворогів, вірогідного нападу капіталістичного оточення, що, в свою чергу, породжувало агресивну зовнішню політику.

Тоталітаризм передбачає домінування державного над особистим, поглинання державою індивіда. Від громадян вимагалась не просто лояльність, а активна відданість, ентузіазм щодо режиму.

Встановлення і панування тоталітарного режиму в Україні у 20—30-ті роки було великою трагедією українського народу, спричинило величезні людські жертви, деформацію природного плину історії.