Соціологія: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц.

Автори: , , | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: КНЕУ | Кількість сторінок: 124

Тема 1. Соціологія як наука

Загальне поняття соціології, її об’єкт, предмет. Структура соціо­логічної науки. Методологічні основи соціології, плюралізм позицій. Соціологія у системі суспільних та гуманітарних наук. Теоретична та прикладна соціологія. Функції соціології, її завдання у вирішенні проблем реформування суспільства. Галузеві соціології, предмет їх вивчення.

Категорії соціології. Співвідношення понять “соціальне” і “сус­пільне”. Поняття “соціальні зв’язки”, “соціальні спільності”, “соціа­льні явища”, “соціальні процеси”, “соціальні відносини”.

Природа соціології, її предмет, система категорій та закономірностей. Приступаючи до вивчення цього питання, слід перш за все з’ясувати, що являє собою соціологія як наука? Поява соці­ології як самостійної науки була зумовлена розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці ХVIII — на початку ХIХ ст. У цей час світ зазнав глибоких соціальних змін, пов’язаних з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство, про тенденції розвитку до позитивної науки про суспільство як живе функціонуюче утворення. Оскільки тоді суворі наукові методи продукувалися і використовувалися головним чином природознавством, то й соціо­логія відчуває його вплив. Її становлення проходить під загальним прапором позитивізму.

У становленні соціології можна виділити ряд етапів. Перший пов’язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса. Засновником соціології був французький вчений Огюст Конт (1798 — 1857). Цей філософ уважав, що соціологія, котру він спочатку називав “соціальною фізикою”, має запозичувати у природничих наук об’єк­тивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Вихідним у соціології Г. Спенсера та К. Маркса також був позитивізм.

Другий етап. На зламі ХIХ і ХХ ст. соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, які переважали на першому етапі, постає питання про виділення соціології у самостійну цілісну науку. Найбільш яскраві представники соціології у цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. Їх об’єднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціо­логічних методів пізнання.

Третій етап починається з другої половини ХХ ст. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії та емпірії, тривають пошуки загальної теорії, стрімко розвиваються спеціальні соціо­логічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на цьому етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та інші.

Термін “соціологія” походить від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького logos — слово, поняття, вчення. Таким чином, етимологічно слово “соціологія” — це наука про суспільство. Дуже важливо провести строгий розподіл між об’єктом і предметом соціології. Об’єктом тієї чи іншої науки завжди виступає певна сфера суспільного життя. Прийнято вважати, що об’єктом соціоло­гічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв’язки, соціальна взаємодія, соціальні відносини і спосіб їх організації є об’єктами соціологічного дослідження.

Предмет же соціології, оскільки він виступає результатом дослідницьких дій, не може бути визначено однозначно. Справа не тільки в тому, що вивчає наука. Важливо зрозуміти, як вона це робить. Відповіді на такі різні запитання — “що” та “як” — характеризують відмінність між об’єктом та предметом науки. Питання про предмет науки — це визначення характерного для саме цієї науки кута погляду на об’єкт.

У наших посібниках наводяться різні визначення предмету соціології. Так, у “Короткому словнику” соціологія визначена як “наука про закони становлення й розвитку суспільства загалом, соціальних відносин та соціальних спільнот”. У “Соціологічному довіднику” під соціологією мається на увазі “наука про закони й форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соціальних системах, спільнотах, інституціях, процесах”. Колишній президент Радянської соціоло­гічної асоціації академік Т. І. Заславська визначає соціологію як науку про закономірності функціонування, розвитку й взаємодії соціальних спільнот різного типу. Цю точку зору поділяє і відомий російський соціолог В. О. Ядов. Нам здається, що таке визначення предмета соціології найбільш привабливе.

Дуже важливим питанням є питання про основні категорії, основні наукові поняття соціологічної науки. Мова йде про виділення таких вихідних категорій, які лежать у фундаменті науки. Як і у визначенні предмета соціології тут немає єдності думок. Одні вважають, що такою категорією виступає поняття “суспільство”, інші — “громадянське суспільство”, треті — “соціальна система” або “соці­альна структура”, четверті — “соціальна група”, п’яті — “соціальна спільнота” і т. ін. Враховуючи вищерозглянуту загальну характеристику предмета соціології, найбільш правильною уявляється остання позиція, а саме — визнання ключовою категорією соціології категорії “соціальна спільнота”.

Якщо категорії соціології відбивають ті чи інші суттєві сторони, риси, властивості об’єкта цієї науки, то закони соціології виражають глибинні, суттєві, необхідні зв’язки між ними. Це, перш за все, закони дії та взаємодії суспільства, соціальних спільнот, груп та особистостей. Це означає, що соціальні закони регулюють поведінку людей і їхніх груп, визначаючи стосунки між особистостями, їхніми спільнотами, і проявляються в діяльності людей та їхніх об’єднань.

До числа соціальних відносяться, наприклад, закони соціальної диференціації та інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціо­налізації суспільного життя, соціалізації індивіда, урбанізації суспільства та інші. У житті соціальні закони реалізуються конкретними людьми і в конкретних умовах, а тому проявляються як закони-тенденції.

Класифікація законів соціології може бути проведена за різними основами. За ступенем спільності ці закони можуть бути поділені на загальні, тобто такі, що визначають розвиток суспільства, соціуму, соціальної системи як цілого, і спеціальні, тобто характерні для окремого елемента соціальної системи, частини суспільства.

За характером, способом прояву соціальні закони поділяються на динамічні й статичні. Перші виражають жорсткий, однозначний зв’язок між послідовністю подій у конкретних умовах і визначають напрямки, фактори й форми соціальних змін. Другі — детермінують соціальні явища не суворо, а з певною мірою вірогідності, вони відбивають основні напрямки і тенденції соціальних змін у межах збереження даного соціального цілого.

Структура, метод і функції соціології. Соціологію можна поді­лити на теоретичну, спеціальні галузеві соціологічні теорії і прик­ладну соціологію.

Теоретична соціологія — це багатоманітні концепції, що розглядають різні аспекти соціального розвитку суспільства, а саме: всю сферу соціального життя — соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути. Інакше кажучи, соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстрагування, причинні зв’язки у розвитку соціальних явищ, описує соціальні взаємозв’язки у загальному вигляді. Слід наголосити, що є багато концепцій розвитку суспільства, тому теоретична соціологія — це велика кількість усіляких течій, шкіл, напрямків, які по-своєму, зі своїх методологічних позицій пояснюють специфіку розвитку суспільства.

Спеціальні соціологічні теорії — це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів (наприклад, соціологія соціальних груп, соціологія міста або села, етносоціологія, економічна соціологія, соціологія освіти, соціологія політики, соціологія сім’ї, соціологія культури, соціологія управ­ління та праці тощо).

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціоло­гічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому виявляється єдність емпіричного та теоретичного, яка становить фундамент кожної науки. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відображають соціальну дійсність, а також методи дослідження: опитування, спостереження, аналіз документів тощо.

Кожна наука, досліджуючи певну сферу життя, виробляє і свій специфічний метод дослідження, яким вона користується поряд із загальнонауковими методами, притаманними й іншим наукам.

Якщо визначення предмета соціології дозволяє отримати відповідь на запитання, що вивчає ця наука, то характеристика її методу повинна дати відповідь на запитання: як, яким чином соціо­логія підходить до вивчення суспільства.

Своєрідність методу соціології полягає, по-перше, у тому, що цей метод не можна правильно зрозуміти без визнання методологічної ролі соціальної філософії відносно соціології та інших суспільних наук. І в цьому плані метод соціології — це перш за все специфічний прояв, конкретизація соціально-філософського методу при всебічному вивченні суспільства як цілісної соціальної системи.

По-друге, вивчення в соціології суспільства саме як цілісної соціальної системи зумовлює широке використання цією наукою методу структурно-функціонального аналізу, згідно з яким кожна сфера суспільного життя (економічна, політична, соціальна або духовна) і кожен її суб’єкт (особистість, клас, нація, сім’я та ін.) розглядаються як відповідні підсистеми і з’ясовуються їх місце й роль у суспільстві (як системі), їх дії та взаємодії. Метод соціології вимагає вивчати суспільство під кутом зору його структури, функціонування та розвитку.

По-третє, в структуру методу соціології включаються методологічні принципи соціологічного дослідження суспільства і на макрорівні, тобто як цілісної соціальної системи, і на середніх рівнях, тобто на рівнях окремих її елементів, підсистем, і на мікрорівні, тобто на рівні міжособистісних взаємовідносин.

По-четверте, одна з найважливіших характеристик методу соціо­логії полягає в тому, що при вивченні соціальної реальності соціо­логія спирається на емпіричне її дослідження. У межах такого дослід­ження, у свою чергу, використовуються різноманітні методи: спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент та ін.

По-п’яте, як зазначає відомий американський соціолог Нейл Смелзер, соціологічне знання має такі складові: факти, гіпотези й теорії. При цьому соціологічні методи він розглядає як правила й прийоми, за допомогою яких факти, гіпотези й теорії взаємопо­в’язуються. Під гіпотезою, з якої починається соціологічне дослід­ження, мається на увазі припущення про причинний зв’язок одних фактів з іншими, а під теорією — система взаємопов’язаних вихід­них положень і гіпотез.

Різноманітність зв’язків соціології з життям суспільства, її сус­пільне призначення визначається, насамперед, тими функціями, які вона виконує. Основні функції соціології: теоретична, описова, інфор­маційна, прогностична, ідеологічна.

Теоретична функція — це концентрація, роз’яснення, поповнення та збагачення існуючого соціологічного знання, розроблення законів і категорій даної науки на основі дослідження соціальної дійсності.

Описова функція — систематизація, опис, накопичення дослід­ницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різного роду наукових звітів, статей, книг.

Інформаційна функція — збирання, систематизація та накопичення соціологічної інформації, отриманої в результаті проведених досліджень.

Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням короткотермінового або довгострокового прогнозу досліджуваного об’єкта. Ідеологічна функція випливає з того, що соціологія об’єктивно бере участь в ідеологічному житті суспільства.

Співвідношення і взаємодія соціології та інших суспільних дисциплін. Соціологія розвивається не ізольовано, а в постійному взаємозв’язку з іншими суспільними науками. Особливо важливо розглянути співвідношення і взаємодію соціології з соціальною філософією, історією, політологією, економічною наукою та деякими іншими суспільними науками.

Перш за все необхідно порівняти соціологію й соціальну філо­софію. Соціологія, як і багато інших наук, вийшла з філософії. Що ж таке соціальна філософія? Соціальна філософія являє собою розділ філософії, де осмислюється якісна своєрідність суспільства в його відмінності від природи. Вона аналізує проблему сенсу й цілей існування суспільства, його походження, перспектив, спрямованості, рушійних сил і розвитку. Різниця між соціальною філо­софією і соціологією виявляється у методі дослідження соці­ального. Філософія вирішує суспільні проблеми абстрактно, керу­ючись певними настановами, які випливають з низки логічних роздумів. На думку “батьків-засновників” соціології, суспільне життя повинно вивчатися не абстрактно, а на основі методів емпі­ричної (дослідної) науки.

Порівнюючи соціологію та історію, слід підкреслити, що між цими двома науками чимало спільного. І та й інша вивчають усе суспільство, а не тільки якусь одну його частину. Але між цими науками є чимало суттєвих відмінностей, які йдуть по лінії перш за все своєрідності їх характеру, природи. Їх співвідношення — це співвідношення теорії та історії, теорії суспільного розвитку та його історії.

Дуже важливо також визначити правильне співвідношення соціології та політики. Їх тісний взаємозв’язок визначається тим, що, по-перше, соціальні спільноти, соціальні організації та інсти­тути виступають найважливішими суб’єктами й об’єктами полі­тики; по-друге, політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особи і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві; по-третє, політика як дуже широке, складне й багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політи­ка, культурна політика і т. ін.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому.

Розглянемо співвідношення соціології, економічної теорії, а також деяких інших наук. Як і політологія, усі вони, на відміну від соціології, вивчають не суспільство як цілісну соціальну систему, а ту чи іншу його частину, сферу, сторону. Так, економічна наука зосереджує свої зусилля на дослідженні матеріального виробництва, економічної діяльності людей, зміни в яких впливають на соціаль­ні процеси. Ось чому, по-перше, соціологія не може не спиратися на економічну теорію, не взаємодіяти з нею. З іншого боку, економічні процеси, як показує життя, чим далі, тим більше залежать від впливу соціальних умов і факторів і їх використання у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. І це також вимагає посилення взаємодії економічної і соціальної наук. Це саме можна сказати про співвідношення соціології з іншими спеціальними суспіль­ними науками.

Як висновок слід відмітити, що в питанні про співвідношення соціології і спеціальних суспільних наук мова може й повинна йти про їх більш чи менш тісний взаємозв’язок, а відтак — і про взаємопроникнення в реальному дослідженні суспільного життя при збереженні предметних кордонів цих наук, але не про поглинання соціологією цих наук.

План семінарського заняття

1. Поняття соціології, її об’єкт і предмет.

2. Методологічні підходи до соціологічного вивчення суспільства.

3. Структура й функції соціології.

4. Соціологія в системі суспільних наук.

Теми рефератів

1. Наукові дискусії про предмет соціології.

2. Роль соціології у вирішенні проблем суспільного розвитку.

Література

1. Дюргейм Э. Социология и социальные науки // Философская и социологическая мысль. — 1992. — №5.

2. Заславская Т. И. Роль социологии в ускорении развития советского общества // Социологические исследования. — 1987. — №2.

3. Комаров М. С. Размышления о предмете социологии // Социологические исследования. — 1990. — №11.

4. К дискусии о предмете // Социс. — 1991. — № 7, 9, 11.

5. Смелзер Нейл. Социология: Пер. с англ. — М., 1994.

6. Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.

7. Социологический справочник. — К., 1990.

8. Социологический словарь. — Минск, 1991.

9. Соціологія: Курс лекцій / За ред. В. М. Пічі. — К., 1996.

10. Ядов В. А. Размышления о предмете социологии // Социс. — 1990. — №2.

Навчальні завдання

1. У різних наукових словниках знайдіть визначення поняття “соціо­логія”. Порівняйте їх, проаналізуйте й виділіть стрижневі поняття, через які воно розглядається.

2. Соціальне життя включає в себе елементи багатоманітних соціаль­них відносин і дій різних суспільних груп, класів, націй, держав, особистостей. Які вони? Подумайте й виділіть кілька груп інтересів, котрі реально існують у різних учасників соціального життя.

3. Специфіка вивчення суспільних явищ полягає в тому, що соціальні науки більшою мірою, ніж природничі, торкаються інтересів людей. Тому проблема вірогідності (неупередженості) соціальних досліджень є дуже гострою. Чи можна розв’язати цю проблему?

4. Соціологія є науковим знанням про суспільство. Це означає, що соціологія використовує наукові способи вивчення дійсності, методи й засоби, розроблювані у процесі еволюції наукового знання, становлення й розвитку різних (природничих та суспільних) наук. Які наукові способи, методи й засоби використовуються в соціології?

5. Який зв’язок соціології з гуманітарним знанням, а також з наукою (або науками), котрі ви професійно вивчаєте?

Завдання для перевірки знань

1. Яке знання можна вважати позанауковим? Чим воно відрізня­ється від наукового?

2. Соціологія — це наукове вивчення суспільства. Що це означає? Як це можна довести?

3. Соціологія та “здоровий глузд” — чи впливають вони один на одного?

4. Чи можна визнати перевагу соціології або “здорового глузду” стосовно один одного? Що спільного та що відрізняє соціологію від філософії та історичного знання? Чи потрібні соціології перша та друге?

5. Соціологічний “кут погляду” — у чому його специфіка? Чи можна назвати соціолога універсальним ученим?

6. Чи слід з’ясовувати, що є предметом соціології? Кому й навіщо це потрібно?

7. Який метод найбільш популярний у соціології?