Пам'ятаючи, що соціологія культури є "частиною" соціологічної науки, важливо, насамперед, визначити її місце в структурі соціологічного знання. Соціологія культури, як і соціологія в цілому, розвивалася в нашій країні досить важко, часом навіть драматично. Саме неприйняття і невизнання соціології як науки, прагнення включити її в лоно історичного матеріалізму, а іноді й просто підмінити її, довгий час заважало визначити статус соціології, виявити предмет її дослідження та її структуру. Крім усього іншого, соціології приходилося буквально "вириватися" з пут так званої паліативної соціології, яка намагалася перетворити її в такий різновид знання, що не пояснювало, а виправдувало дійсність. Незважаючи на те, що предметна галузь соціології дотепер продовжує уточнюватися і диференціюватися, на сьогодні майже загальноприйнятим є погляд на її структуру, за яким існує три рівні соціологічного знання: фундаментальна загально соціологічна теорія; галузеві та спеціальні соціологічні теорії чи теорії "середнього" рівня; емпірична соціологія. Якщо йти за цим поглядом, то соціологія культури виявляється серед спеціальних соціологічних теорій, які розкривають два основних типи соціальних зв'язків: між суспільною системою в цілому і даною сферою громадського життя, а також властиві останній внутрішні взаємозв'язки.
Певні труднощі у визначенні предмета соціології культури пояснюються багатьма обставинами: багатомірністю самого "явища" культури; багатозначністю дефініцій культури, що відбивають як структурну складність самого поняття культури, так і багатоаспектність її досліджень, що аналізують реальні зв'язки культури і суспільства; тривалими дискусіями про можливості існування соціології як самостійної науки і соціології культури, зокрема. До цього варто додати, що соціологія культури довгий час розвивалася як соціологія мистецтва, що, безперечно, звужувало рамки її предметного дослідження. Так, у нашій вітчизняній соціології культури в 20-30 роки минулого сторіччя серед інших напрямів важливу роль відігравало так зване "соціологізоване мистецтвознавство", що розвивалося, як і деякі інші напрями, у руслі соціологічного редукціонізму.
Існували й існують спроби розширювального тлумачення предмета соціології культури. Так, І. Вітаньї, визначаючи, як відноситься соціологія культури до соціології, стверджує, що соціологія культури є не просто якоюсь частиною чи галуззю соціології, а охоплює проблематику громадського життя в цілому з іншого погляду, ніж соціологія. Інакше кажучи, "вони відрізняються один від іншого не обсягом досліджуваного явища, а тим, що той самий предмет розглядається ними з різних боків" Подібне тлумачення предмета чи об'єкта соціології культури ми знаходимо у Раймонда Уільямса, який виділяє серед великого переліку об'єктів дослідження ідеологічну домінанту. Він визначає соціологію культури як культурну соціологію і вважає, що вона "має справу із соціальними процесами всього культурного виробництва культури, які можуть бути названі ідеологічними".
Культура як явище багатомірне є об'єктом і соціологічного, і філософського, і культурологічного аналізу. Існують й інші науки, о безпосередньо пов'язані з дослідженням культури. Тому, можливо, точніше говорити про культурологію (як наукову і навчальну дисципліни) і про культурологічне знання, що, звичайно ж, не обмежується соціологічним, філософським, етнографічним та іншими підходами. Деякі українські дослідники, говорячи про культурологічне знання, пропонують поділяти його на гуманітарне культурознавство і соціальну культурологію.
Важливою рисою соціальної культурології вони вважають те, "що соціологічний погляд не обмежується власне духовними явищами, і тим більше проблемами художньої культури, а проникає в культурний підтекст і зміст процесів та подій, що відбуваються в суспільстві, таких, як зміна технологій і соціальних структур, революції, реформи, війни тощо. Бигьше того, об'єктом уваги такого культурознавства стає і повсякденне життя суспільства.
Ця позиція схожа до поглядів І. Вітаньї, що поділяє культуру відповідно до роду об'єктивацій на:
матеріальну культуру;
соціальну культуру, тобто культуру колективного спілкування;
духовну культуру.
Множинність поглядів дозволяє говорити про принципову відкритість дослідження проблеми предмета соціології культури (соціальної культурології, культурної соціології — це всі дуже близькі поняття). Але ця множинність, звичайно ж, припускає наявність загальних характеристик, що дозволяють у контексті усього вищесказаного вважати, що соціологія культури, яка є складовою частиною культурологічного (і соціологічного) знання, виступає як самостійна наука, що має власний предмет дослідження. Важливо, щоб при вивченні культури не зводити аналіз або до "чистого" соціологізму, або до опису й аналізу культурних цінностей, незважаючи на їхнє "побутування" у системі соціальних зв'язків.
