Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

Політична історія України: Навчальний посібник

Автор: Танцюра В.І. | Рік видання: 2008 | Видавець: Київ: Академвидав | Кількість сторінок: 552

У навчальному посібнику розкрито джерела політичної традиції українського народу, зміст політичних процесів в Україні від початків її історії до сьогодення. Простежено суть і наслідки політичної дискримінації українців на різних етапах вітчизняної історії, розвиток ідеї української державності, непоодинокі спроби утвердити її до проголошення України незалежною державою. У ньому йдеться про особливості розвитку політико-правової системи українського суспільства, державного та адміністративно-територіального устрою, політичних режимів, їх внутрішньої та зовнішньої політики, ролі в них політичних партій, рухів, лідерів нації, визначальні політичні тенденції на сучасному етапі. Для студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто прагне пізнати особливості політичного розвитку України та її сучасного політичного буття.

Дивись також:

ЕВРОПАРЛАМЕНТ
международный и межнациональный орган, в котором представлены страны Европейского союза (до Маастрихтского договора(1993) - Европейского ...

На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз, мотивуючи це необхідністю завдати "превентивний" удар. За багатьма критеріями СРСР виявився неготовим до відсічі гітлерівцям. В результаті Червона армія і радянський народ зазнали в перші місяці війни колосальних втрат: 1200 літаків, до 1 млн солдат, з них 724 тис. полоненими. Німцям дісталися і значні трофеї: 6,5 тис. танків, 7 тис. гармат і мінометів, величезні запаси пального і боєприпасів.

Війну СРСР оголосили уряди Італії, Румунії, Словаччини, Хорватії, Фінляндії, Угорщини. В першому стратегічному ешелоні фашистського угруповання нараховувалося 5,5 млн військовослужбовців, до 4,3 тис. танків, штурмових гармат та мінометів, приблизно 5 тис. літаків, до 190 кораблів. Наступ німецьких військ і їх союзників відбувався трьома напрямами: Північним (Балтія, Ленінград); Центральним (Білорусь, Москва); Південним (Україна).

На території України німці здобули значні перемоги, в основному, через некомпетентність Й. Сталіна і його найближчого оточення в управлінні військами: "Уманський казан" (серпень 1941 p.), де були оточені 6-та і 12-та армії Південного фронту; заборона Верховного головнокомандувача вивести війська з Київського виступу й подальше оточення 650-тисячного війська Південно-західного фронту; невдалий наступ радянських військ з Барвенківського плацдарму під Харковом (травень 1942 p.). що спричинило оточення і захоплення в полон більшої частини військ; розгром угруповання радянських військ під Керчю (травень 1942 p.). Лише в цих операціях радянські війська втратили 12 армій; 1,2 мли бійців і командирів потрапили в полон.

Німецько-фашистські війська швидко просувалися углиб країни. До грудня 1941 р. вони контролювали територію з населенням до 80 млн осіб (42% населення СРСР), захопили 3,8 млн військовополонених, з них 1,3 млн. українців, і окупували майже всю Україну.

Радянський уряд зумів сконцентрувати значні зусилля для розгрому військ гітлерівського блоку. До січня

1942 p. утворилася антигітлерівська коаліція держав. Декларацію, вироблену нею в січні 1942 p., підписали 26 країн, зокрема Англія, США, Польща, Чехо-Словаччина, Канада, СРСР та інші. Мільйони людей взялися за зброю. Тільки українців воювало 4,5 млн осіб.