Історія України: відповіді на питання екзаменаційних білетів: навч. посіб.

Початок Української національної революції 1648—1676 рр. був ознаменований оволодінням Богданом Хмельницьким у лютому 1648 р. Запорізькою Січчю та обранням його там гетьманом.

Підготувавши основну військову базу на Запоріжжі, новообраний гетьман розпочав роботу, спрямовану на залучення до майбутнього виступу реєстрових козаків та широких мас народу. Гетьманські універсали із закликами до боротьби розійшлися всією Україною. Водночас Б. Хмельницький розумів, що для переможної війни зі шляхтою потрібна зовнішня допомога. До середини березня йому вдалося завершити переговори з Кримським ханством, яке зобов'язувалося надати допомогу проти поляків. Чисельність татарського війська, яке виступало на боці українців, становила в різний час віл кількох тисяч до кількох десятків тисяч осіб. Крім військової допомоги Україна убезпечувала себе від татарських нападів л півдня.

На початку революції Б. Хмельницький та його прихильники висували лише ідею автономії для козацького регіону в складі Речі Посполитої. Про цс йшлося піл час переговорів із послами коронного гетьмана М. Потоцького в середині березня. Ллє той! визнав їх неприйнятними, і, сподіваючись у зародку придушити народне повстання, прискорив підготовку походу.

Бойові дії розпочалися у квітні. Маючи бл. 15 тис. жовнірів, М. Потоцький поділив їх на три частини. Дві з них рушили проти козаків із завданням з'єднатися біля Козацької фортеці, розгромити Запорізьку Січ і придушити повстання.

Роз'єднаністю поляків скористався Б. Хмельницький, яким 29 квітня оточив їх біля р. Жовті Води. а далі, заручившись підтримкою реєстрових козаків, що перебували в таборі противника, 16 травня повністю розгром и в польське військо.

Дізнавшись про поразку під Жовтими Водами, гетьман М. Потоцький почав відступати, сподіваючись на об'єднання з військом Я. Вишневецького. Щоб не допустити цього, Б. Хмельницький, не гаю чи часу, кинувся за ним. 26 травня полки Потоцького потрапили неподалік Корсуня в заздалегідь підготовлену пастку, зазнавши нищівної поразки, ш середину вересня були визволені Лівобережжя. Брацлавське, Київське, Подільське воєводства, південна и центральна частина Волинського.

Тим часом польська шляхта прагнула реваншу. Але його не відбулося. У битві 21—23 вересня піл Пилявцями 80—90-тисячна армія поляків зазнала-розгрому від бл. 100-тисячного українського війська та 5 тис. татар.

Далі розпочався визвольний похід на західно українські землі. Повстанці за допомогою місцевого населення здобули Збараж, Вишнівець, Броди, взяли в облогу Львів, дійшли до фортеці Замости. Звідти їм відкривався шлях на Польщу, яка, фактично втративши військо та короля, що помер ще в травні, стояла на межі катастрофи. Ллє Б. Хмельницький, замість того щоб донорі пити її розгром, оголосив про перемир'я. Є різні версії причин такої поведінки гетьмана: 1) він ще не готовий був до остаточного розриву з Річчю Посполитою; 2) брак теплого одягу, продовольства, осіннє бездоріжжя, епідемія чуми; 3) проти продовження воєнних дій виступали союзники — кримські татари; 4) побоювання, що розгром Польщі спричинить негативну реакцію європейських монархів тощо. Очевидно, що синтез усіх цих версій і вплинув на остаточне рішення гетьмана.

Наприкінці грудня 1648 р. українське військо вступило до Києва. Хмельницького вітали як "українського Мойсея", який визволив Україну з "лядської неволі". З часом змінюється психологія самого гетьмана, який, переосмисливши уроки боротьби, проголошує право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання.

Завдяки перемогам 1648 р. змінився й політичний лад України. На визволеній території було ліквідовано польсько-шляхетську владу і почали закладатися підвалини національної держави на чолі з гетьманом. Кордон між нею і Річчю Посполитою, згідно з перемир'ям, мав проходити по річках Горинь, Прип'ять та м. Кам'янець-Подільський. Визволена територія поділялася на полки та сотні, де вся повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана, а на місцях — полковників, сотників та інших старшин. Військовий штаб гетьмана виконував функції кабінету міністрів і займався організацією держави.

Революція започаткувала нову модель соціально-економічних відносин. Вона в основному ліквідувала велику й середню земельну власність, панщину та кріпацтво. Частина землі перейшла в рука нових господарів — селян, козаків.

Однією з найважливіших справ державного будівництва була регулярна армія, яку Б. Хмельницький зумів створити з розрізненої маси повстанських загонів. Як з'ясувалося, вчасно, оскільки в сер. 1649 р. війна відновилася.

На початку липня армія Б. Хмельницького спільно з татарами оточила велику частину польського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. Було знищено чимало поляків, серед шляхти почалися паніка та дезертирство.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, очолювані королем. До Зборова на зустріч їм з частиною війська вирушив Б. Хмельницький, який 15 серпня під час переправи ворога через р. Стрипу завдав йому великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуляцією короля з усією армією. Але в найкритичніший момент татарський хан категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та започаткувати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою "рівноваги сил", яка вела до виснаження України і Польщі, даючи можливість Криму безкарно грабувати ці землі. 18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права: 1) Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. осіб, а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво; 3) всім учасникам повстання оголошувалася амністія, але магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті.

Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні сподіванням українства. Замість остаточного визволення всього народу і створення власної держави доводилося задовольнятися автономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні незвичайне обурення та стрімке наростання антифеодальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир'я триватиме недовго.