Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

Дивись також:

Цьому, на жаль, дуже маловідомому, гетьманові українські козаки довіряли булаву двічі: в 1578 та в 1586 роках. Але в обох випадках він гетьманував недовго. Тож чи варто дивуватися, що з популярністю в козацькому літописі йому не пощастило. Хоча в обох випадках він ставав гетьманом у дуже напружені для козацтва часи.

1578 рік. Щойно закінчився похід до Молдови. У Львові, на міській площі, керівника його, гетьмана Підкову скарано на горло. Ця страта, на яку, як засвідчують польські джерела, король зважився лише під тиском турецької сторони (Підкову страчували в присутності турецьких послів), викликала величезне обурення козацтва. Власне, саме після неї козаки почали сприймати Польщу та польську армію за ворогів. Король Стефан Баторій загалом досить толерантно ставився до козацького руху, оскільки був певен, що це та військова сила, яка завжди може знадобитися для захисту Польщі від турків, татар та інших войовничих сусідів. Проте не зичив собі й загострення взаємин між Польщею і Туреччиною через постійні сутички між козаками й кримськими татарами, а також турецькими гарнізонами в Північному Причорномор'ї. За цих обставин і став український гетьман Іван Підкова, що був також господарем Молдови, жертвою політичного компромісу, а точніше - зради.

Після Підкови булаву козаків, що повернулися з молдавського походу, прийняв Шах, який вже до того був гетьманом запорожців. Але Шах залишався на Поділлі. Що ж до Лук'яна Чорнинського, то він порядкував на Січі. Незважаючи на всі погрози поляків та на те, що загони київського воєводи князя

Костянтина Костянтиновича Острозького підступили мало не під самі Дніпровські пороги, оскільки мали наказ короля виловлювати всіх, хто втікає на Січ або хоче пробитися з Січі на волость, запорожці під проводом Чорнинського зробили рейд на Перекоп. Рейд видався досить успішним, що ще більше розлютило і хана, і правителя Туреччини.

У квітні 1579 року Л. Чорнинський одержав спеціальний Універсал короля, в якому той запевняв гетьмана, що новий претендент на молдавський престол Петро Лакуста, що називає себе сином іншого претендента — Олександра, який видавав себе свого часу за брата Івана Підкови, є звичайним самозванцем. І застерігав козаків проти нового походу в Молдову, оскільки це призведе до війни з Туреччиною. Водночас Стефан Баторій прозоро натякав, що козаки вільно можуть ходити по славу і здобич до Московії. Короля можна зрозуміти: на той час відносини Польщі з Росією стали вже надто суперницькими. І козаки незабаром справді почали навідуватись на землі Московії. Але це не завадило їм рушити й до Молдови, щоб усе ж таки здобути трон для Лакусти. Похід, щоправда, виявивсь не дуже вдалим. На троні вже сидів інший претендент: святе місце, як відомо, вільним не буває.

Судячи з того, що в 1579 році до С. Баторія прибув особистий посланець кримського хана зі скаргою на постійні напади козаків на татарські улуси, Лук'ян Чорнинський часу не гайнував. Походи проти кримчаків ставали все дошкульнішими. Як у цей час розгорталися події на самій Січі - невідомо. Але хроністи кажуть, що 1580 року, коли запорожці напали на Московію і спалили місто Стародуб, командував ними вже гетьман Ян Оришевський (Оришовський).

Проте в ролі гетьмана Лук'ян Чорнинський виникає ще раз - 1586 року, одразу по тому, як скінчилось гетьманування Яна Оришевського. Тут знов-таки діяльність пана Лук'яна реконструювати можна лише за аналізом тогочасних подій. Одна з них відома: 1588 року мало не півтори тисячі козаків висадилися між Козловим і Перекопом і перейшли сімнадцятьма татарськими поселеннями, чинячи помсту за напад кримчаків на Україну. Та й увесь час другого гетьманування Чорнинського позначений антитатарською боротьбою. Дійшло до того, що турецький султан Амурат аж розлютився на безсилість кримського хана Іслам Ті рея. Невже ж, запитував він, мені самому охороняти твої улуси від нападу якихось там степових розбишак?! Це ж бо як? Свого війська не маєш? Чи воювати не вмієш?!

Гнів цей був настільки невдаваним і великим, що султан погрозився ханові впрост: "Ще раз дізнаюся, що козаки вільно гуляють твоїми улусами, вижену геть із Криму!". Та козаки про цю погрозу не знали, тож довго чекати на себе не примушували. Ходили на улуси не раз і не два, і не дізнатися про це в Стамбулі просто не могли.

Оскільки султан не збирався відступатися від своєї погрози, він таки був би вигнав хана з Криму або навіть посадив на палю. Але ханові пощастило: він вчасно вмер. Втім, не виключено, що померти йому допомогли ті ж таки всюдисущі таємні гінці султана.

В березні 1586 року, під час свого другого гетьманування, Лук'ян Чорнинський зробив спробу підняти велике селянське повстання. Зібравши загін козаків та знедолених через шляхту селян, гетьман повів його на Уманщину. Тут повстанці не шкодували маєтків найжорстокіших шляхтичів, наганяючи на них жах та намагаючись привернути цим виступом увагу польської адміністрації до утисків, яких зазнавало українське селянство. Проте ні особливої уваги до себе повстання не привернуло, ні ширшої підтримки населення не здобуло.

Цей випадок ще раз підтвердив давню "бунтівну" істину: повстання може мати успіх тільки тоді, коли настане відповідний час, коли воно вибродить у народних масах.

Ніякої ясності щодо того, як склалася подальша доля Лук'яна Чорнинського дослідники не мають. На мій погляд, саме цей антипольський виступ примусив його скласти гетьманські повноваження, бо перше, до чого вдавалися польський уряд та військове командування, щоб погамувати непослух, це вимагали, щоб гетьман і старшина, що йшла разом з ним, усувались від урядування козаками. Тільки це давало полякам хоч якусь гарантію того, що найближчим часом збройні виступи не повторяться. Втім, як ми знаємо, гарантії ці далеко не завжди можна було віднести до надійних. Що ж до Чорнинського, то будемо сподіватись, що, навіть позбувшись булави, слави козацької він не потьмарив.