Історія України: підручник

В 1848 р. хвиля революційного руху охопила всю західну половину європейського материка. У Франції було скинуто короля-рантьє Луї-Філіпа. В Австрійській імперії рух цей відгукнувся більш голосно, ніж будь-де. Нездатність монархії Габсбургів досягти справжнього об'єднання багатонаціональної країни привела до революції: повстала Угорщина, повстали слов'янські народи Австрії, які були підготовлені попереднім культурницьким і громадським рухом. Спочатку це були чехи і словаки, які створили федеративний сейм в Празі. Боротьба поневолених народів Центральної і Східної Європи за свободу і дала назву революції — "Весна народів".

Віденський уряд швидко пішов назустріч вимогам народів імперії. По відношенню до Галичини ця швидкість була тим більшою, що Австрія розраховувала знайти в русинах під час революції противагу більш революційно налаштованим полякам. Цісарські милості посипалися на українців як з рогу достатку. Зразу ж знищено було кріпосне право в тих його залишках ще від реформ Иосифа II. Народові Галичини була октройована конституція. Тобто, русини отримали одразу повноту не тільки громадянських, але й політичних прав. Був знову відкритий Львівський університет, і на кафедрах богослов'я, української словесності і української історії знову почалося викладання українською мовою.

13 квітня була створена поляками Центральна Рада Народова як орган самоврядування для координації всіх революційних дій у м. Львові. 15 травня 1848 p. була скасована панщина у Галичині на п'ять місяців раніше, ніж в самій Австрії. Це було зроблено місцевими польськими властями під враженням так званої "мазурської різні". Перед цим польські революціонери, які були з поміщиків, дворян, інтелігенції, закликали до революційної боротьби, розраховуючи на селян-українців. Але піднялися селяни-поляки проти самих панів-рсволюціонерів і влаштували їм оту саму "мазурську різню".

А у Львові серед місцевої шляхти піднялася "хвиля великого страху" у зв'язку з чутками про цю різню. Тому таким швидким було й скасування кріпосного права.

Для протиставлення Центральній Раді Народовій на початку травня була створена українцями Головна Руська Рада на чолі з Григорієм Єфімовичем. В травні ж ГРР передала петицію губернатору графу Францу Стадіону з вимогою розподілу Західної і Східної Галичини і об'єднання останньої з Закарпаттям і Буковиною, як окремої Української провінції.

В цьому ж 1848 р. у Львові вийшла друком перша взагалі українська газета "Зоря Галицька", а також була створена культурно-просвітницька організація "Галицько-Руська матиця".

ГРР через "Зорю Галицьку" пропагувала свою програму політичної діяльності, яка потім надовго стала програмою передової частини галицької інтелігенції. Йшлося, перш за все, за "добро і щастя народу" в демократичному значенні цього слова. Особливо підкреслювалося, що під добром і щастям мається на увазі захист прав віри і релігійного обряду. Далі йде "розвиток і піднесення народності у всіх її частинах", тоб-то вдосконалення мови, введення її в школах, видання друком газет і книг українською мовою. І, врешті, охорона конституційної свободи і спроба шукати шляхів покращення життя лише в межах конституції.

Поляки у Віденському сеймі виступали з твердженням, що в Галичині немає українців, русинів, а є тільки селяни і священики — "поп да хлоп".

Австрійці теж вважали, що русини являються "тірольцями сходу". Від них не відставав і Ф. Енгельс, який писав, що русини є частиною польського народу, які вперше взнали про те, що вони русини, — з вуст губернатора графа Франца Стадіона.

Взагалі ж, як К. Маркс, так і Ф. Енгельс вважали, що всі слов'яни, крім поляків, зіграли в революції 1848 р. ганебну роль. Ф. Енгельс додавав з цього приводу, що через це слов'яни втратили свою життєздатність та історичну перспективу.

(Цікаво, що бабця К. Маркса — Єва Лемберг жила у Львові в кінці XVIII ст. Потім вона виїхала в Німеччину, де й одружилася з майбутнім дідом Маркса.)

1-2 листопада 1848 р. почався артилерійський обстріл Львова австрійськими військами, від якого згорів університет разом з бібліотекою. Кульмінацією революції було вбивство австрійськими солдатами кравецького підмайстра поляка Навроцького. З нього почалося повстання в місті. Невдовзі воно було придушено, але реформи в Австрії завершились у 1848 р. скасуванням панщини, прийняттям конституції і скликанням парламенту.

Селянський рух на Буковині на чолі з Лук 9яном Кобилицею. На відміну від інтелігенції Західної України, яка аж занадто лояльно віднеслась до цісарського уряду Австрійської імперії під час революції 1848 року, селянство досить бурхливо реагувало на ці події. Ще до революції селяни піднімались на відчайдушну боротьбу за своє визволення. Особливого розмаху в ЗО-50-x роках XIX ст. набрала боротьба селян Буковини під проводом Лук'яна Кобилиці. Виходець із сім'ї селянина-кріпака, Л. Кобилиця вже змолоду мужньо захищав інтереси селян. Вони в 1839 р. обрали його від рідного села Путили (Русько-Кимполунзького округу) своїм делегатом для вручення скарги урядові. Зневірившись у спробах переконати цісарський уряд вирішити хоч одну справу на користь селян, Л.Кобилиця в 1843 р. зібрав навколо себе селян із 16 сіл і розпочав рішучу боротьбу за землю і волю.

Селяни відмовились ходити на панщину, вигнали із своїх сіл поміщиків та адміністрацію, утворили органи місцевого самоврядування та прибрали до своїх рук землю, пасовиська і ліси. Лише великому загонові війська вдалося в 1844 р. придушити повстання і покарати різками і киями 220 його учасників. Л .Кобилицю і кількох його соратників на довгий час ув'язнили.

Революція 1848 р. сколихнула селян знову, і Л. Кобилиця, який тільки-но вийшов з в'язниці, стає на чолі повстанців. Обраний селянами до австрійського парламенту, він рішуче виступає проти абсолютизму і кріпосництва. Вирвана революцією у цісарського уряду ліквідація кріпацтва не задовольнила селян, бо їм не вистачало землі, лісу і пасовиськ. Отримавши від держави волю, селяни були позбавлені тією ж державою своїх сервітутних прав — прав на користування общинними землями і пасовиськами. Це викликало нову хвилю повстань у 1848-1849 pp., які очолював Л. Кобилиця.

Зібравши в листопаді 1848 р. багатотисячні збори, Л.Кобилиця переконав селян, що рейхстаг не покращить їх долю, тому треба самим боротися за свої права. Зібравши кінний загін, Л. Кобилиця виступив у визвольний похід по всій Буковині. Діючи буцімто від імені цісаря, Л. Кобилиця в кожному селі і містечку організував вибори місцевої влади, роздавав людям землі, ліси і пасовиська, а також майно поміщиків. Австрійська влада оголосила нагороду за голову Л. Кобилиці. Але зрадників не знайшлося, і повстання продовжувалося ще півтора року. На придушення повстання були кинуті війська. За одними даними, Л. Кобилиця, заарештований властями, помер в засланні в 1851 p., а за іншими — він був страчений, а рух селян на Буковині поступово припинився.