Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

"Вітри тисячоліть віють над Дніпром, посипаючи непокірні голови українців попелом правди, випаленої забуттям нащадків; і пелюстками надії, освяченої легендами предків".

Богдан Сушинський

Після загибелі гетьмана Самійла Кішки українське військо, яке брало участь у Лівонській війні в складі польської армії, опинилось у надзвичайній скруті. Бракувало теплого одягу, харчів, боєприпасів, нічим було годувати коней. Війна ставала дедалі затяжнішою і - в очах козаків - абсолютно безперспективною. Шведи - не той ворог, з яким вони ладні були воювати на чужині. Ш їхня мужність, ані навіть смерть нічого б не додали тут Україні.

У цей нелегкий час, тобто на початку 1602 року, козаки обрали за гетьмана Гаврила Крутневича. В польських архівах зберігся його лист до коронного гетьмана (тобто головнокомандувача польських військ) Станіслава Жолкевського. Крутневич дістав наказ підійти 24 березня зі своїми полками до фортеці Фелін. Але виконати його не міг: дуже багато козаків лежали в гарячці та страждали від ран, а кілька загонів перебувало в роз'їздах, добуваючи харчі. Адже польський уряд не платив козакам за службу, хоч і брав на себе таке зобов'язання, і їхнє військо буквально голодувало. Та наказ є наказ, і гетьман Крутневич просить коронного гетьмана відсунути строк його виконання хоч на два дні. Просить також визначити місце, де б могли отаборитися, коли прибудуть до названої фортеці.

Відповідь Жолкевського на цей лист невідома. Зате відомо, що, попри всю непривітність естонської землі, з її лютими холодами, українські козаки не зганьбили своєї честі. І під Феліном, і під багатьма іншими містечками і фортецями, де їм довелося воювати, вони билися так, як і годилося справжнім лицарям. І якщо за тих умов козацьке військо все ж уціліло, то Україна повинна дякувати за це передусім мудрості, воєначальницькому таланту й дипломатичному хистові Гаврила Крутневича. А ще - умінню забезпечувати своє військо всім необхідним для життя навіть тоді коли влада, якій воно підлягає, забула про нього.

Вище вже згадувалось, в якому становищі опинились козаки. Звичайно, їх це гнівило. Були навіть окремі спроби втечі від голоду й холоду та далекої від інтересів України війни. Мав справу з цим іще Самійло Кішка. Тож неважко уявити собі, скільки мужності, й тієї ж таки дипломатичності, знадобилось Крутневичу, щоб перебороти такі настрої і мало не 10 місяців, протягом яких він володів булавою, підтримувати у війську дисципліну, раз у раз виступаючи посередником між зневіреними козаками і байдужим до їхньої долі польським командуванням.

Історія не донесла до нас подробиць. Але відомо, що гетьман Крутневич був при владі до початку грудня 1602 року, і потім іще раз очолив козацтво - вже в 1603 році. Отже, козаки цінували його. Бо якщо вже обирали когось гетьманом удруге, то це завжди було виявом найвищої пошани до ватажка.