Історія української преси: Навчальний посібник

В той же час справа видання періодичного органу залишалася актуальною. Року 1881 набрала вона конкретних форм. Це збіглося з такими фактами: 1) саме цього року В. Симиренко передав на українські справи 25000 рублів. Був це власник цукроварні, скромна, маловідома того часу ширшим колам людина, але близька до "Київської Громади", людина, що пізніш постійно підтримувала український національний рух і зокрема українську пресу. Частину з цих грошей, переданих через О. Кістяковського В. Антоновичу, було покладено на заснування місячника, присвяченого, головним чином, українській історії, етнографії та почасти літературі; 2) цього ж року повернувся з Холмщини до Києва Т. Лебединцев, колишній співробітник "Основи". Син сільського священика на Звенигородщині о. Гаврила Лебединцева і молодший брат ученого, протоієрея Софійського собору о. Петра Лебединцева, того самого, що проводив труну Шевченка пароплавом до Канева. Енергійний, меткий, був він цікавою, культурною людиною, що мала непохибний літературний хист, людиною з добрим науковим досвідом (редактор журналу "Руководство для сельских пастырей", автор двох томів матеріалів з історії церковних справ в Україні, праці під заголовком "Архимандрит Мелхиседек Значко-Яворский" та інші).

По пораді з братом заходився він коло видання науково-історичного журналу. З тією метою зв'язався з представниками "Київської Громади" та визначнішими українськими науковими силами.

Десь наприкінці січня 1881 р. відбулося підготовче засідання, в якому взяли участь В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський та інші, де опрацьовано програму журналу, назвавши його "Киевская Старина". Т. Лебединцев після цього розпочав клопотатися про дозвіл на безцензурне видання. У проханні, поданому Головному управлінню в справах друку 4 серпня 1881 p., підкреслив історичну ідеологію журналу, що була збудована на значенні Києва для "Южной половины России".

Тут же вказував і на те, що "незважаючи на особливості цього змісту, видання це не причетне ("чуждо") буде до будь-якої упередженої думки і будь-якої виняткової точки погляду".

Дня 23 жовтня 1881 р. дозвіл було дано, але з умовою, що журнал підлягатиме цензурі, чому, на думку Лебединцева, прислужився М. Юзефович.

"Дозвіл на "Старину" є, — писав він до М. Костомарова, — але... під цензурою. Отже, той старий пес (ім'я рек і не треба) доти пудив, доки не напудив. Щоб його трясця взяла".

У січні 1882 р. появилася перша книжка часопису, що, протримавшись без перерви 25 років, відіграв в історії українського національного відродження поважну роль.