Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Автор: Сушинський Б.І. | Рік видання: 1998 | Видавець: Одеса : Альфа-Омега | Кількість сторінок: 685

«Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст.» — унікальне видання, в якому подаються історико-літературні есе про відомих, маловідомих, або й зовсім невідомих широкому загалу — всього 205 імені — військових діячів України, через долю яких пізнаємо мужню, трагічну і, водночас, славну півтисячолітню історію нашої Вітчизни. Характерною ознакою есе є те, що письменник відходить від традиційних «виразно класових», а отже, упереджених оцінок діянь багатьох українських полководців. Об'єктивно аналізуючи військову та політичну ситуації, в яких їм доводилося діяти, автор нерідко вступає в полеміку з деякими істориками, знімаючи з українських лицарів давнє тавро «зрадників», «відступників», відкидаючи неприпустимий тон зверхності при оцінці ролі в нашій історії окремих її постатей. Автором цих есе є відомий письменник та історик, автор понад п’ятдесяти художніх та історико-публіцистичних книжок, лауреат Міжнародної літературної премії ім. О. Дюма, академік Богдан Сушинський. Майже всі есе публікувалися в періодиці і викликали значний громадський та читацький інтерес, котрий засвідчує, що книга ця має велике пізнавальне значення як для учнів та студентів, так і для вчителів, викладачів вузів, науковців, всіх, хто цікавиться історією України. Цілком природно, що вона є чудовим посібником для патріотичного виховання воїнів Української армії.

Дивись також:

Так уже складалась іноді доля козацьких гетьманів: перемігши в битві, вони втрачали здобуте в дипломатичних баталіях. Відтак і козацтво втрачало чимало з того, що здобували шаблями їхні попередники. Тож коли гетьман Трясило, який іще вчора громив війська коронного гетьмана Польщі, опинився без булави і війська, на його місце коронний гетьман Конецпольський посадив Тимоша Орендаренка (в деяких джерелах - Орандаренко). Всі наші історики, ніби змовившись, - а швидше за все тому, що не мають яскравих свідчень його діянь - присвячують йому не більше двох-трьох рядків. З яких, до речі, випливає, що козакам Орендаренко не сподобався. І це, мабуть, відповідає дійсності, бо вже десь за рік вони переобрали його. Гетьманом став Іван Петражицький-Кулага.

Але навіть те, що Орендаренко - родом він був із Канева

- тримав булаву майже цілий рік, засвідчує: чоловік мав певний військовий досвід і вмів поєднувати інтереси влади, яка визнала його за гетьмана, з інтересами козацтва. Після поразки повстання під проводом Трясила, в Україні склалася досить похмура військово-політична ситуація. З одного боку

- Переяславська угода, що позбавляла козаків деяких прав і все ще дуже обмежувала чисельність реєстру. З другого - ворожнеча між реєстровиками і низовим козацтвом, яка загострилася від того, що значна частина козаків реєстру билася на боці поляків, придушуючи повстання Трясила.

До речі, це дуже важливий фактор, з яким зіткнувся поміркований у своїх заявах та діях Орендаренко: наявність реєстрових козаків, що перебували на утриманні Польщі, постійно поділяла українське лицарство на два недружні табори. Хоча політична ситуація в Польщі та на кордонах її дуже сприяла державницькій консолідації українців. "Уряд польський, - читаємо в "Історії русів", — діставши вістку про поразку своїх військ і про вигнання поляків з усієї Малоросії", не розпочинав тоді нічого супроти Малоросії, лякаючись короля шведського, котрий... привів війська свої в рух на їхніх кордонах... Поляки ж при тому остерігалися і Царства Московського". Тобто, як бачимо, навіть по тому, як Трясило дуже невчасно припинив повстання, ситуація дозволяла Орендаренкові вести Україну до визволення з-під Польщі. Інша річ, що сам він не був готовий до цього. І ще одне... На мій погляд, сама традиція щороку переобирати гетьманів та кошових отаманів була трагічною помилкою козацтва, яка не дозволяла козацьким вождям утверджуватися у своїй владі та в своїх принципах й ідеалах.

Але найбільше пригнічувала козацтво заборона виходити в море. Орендаренко не наважувався порушувати її, одначе й виконувати наказ про спалення чайок не квапився. Тобто козацький флот на Січі продовжував існувати.

Хроністи не залишили нам фактів, які б доводили, що за гетьманування Орендаренка відбувалися якісь більш-менш важливі воєнні походи чи битви. Та зважмо, що в Україні не раз складалася ситуація, за якої кілька місяців спокою на Січі та по навколишніх територіях важили більше, ніж гучні перемоги. Так ось, гетьман Тиміш Орендаренко володів талантом залагоджувати внутрішньокозацькі конфлікти й оберігати спокій.