Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Ім'я полковника Карпа Скидана з'являється в історії України в зв'язку з повстаннями під проводом П. Павлюка та Я. Остряниці. І в першому, і в другому він виступає як один з організаторів і керівників повстанського руху та найздібніших воєначальників.

Першою його операцією став переворот за часів гетьманування Сави Кононовича. А було так: у розпалі повстання П. Павлюка Скидан зі своїм полком пішов до Переяслава, де тоді перебувала ставка гетьмана Кононовича, напав уночі на будинок, в якому той жив із найближчим оточенням, узяв гетьмана під варту і привіз до Павлюка. За вироком козацької Ради, Кононовича стратили як зрадника, що обстоював інтереси Польщі, не дбаючи про інтереси українського народу та козацтва, а полковник Скидан відтоді став популярним серед повстанців. За ним закріпилася слава хороброго до відчайдушності чоловіка, здатного на будь-який подвиг.

Після страти Кононовича гетьманом обрали Павлюка. Але новий гетьман одразу ж поїхав на Січ, щоб закликати до повстання запорожців, а Скидан, як його заступник, залишився на Полтавщині. Розсилаючи по навколишніх округах своїх гінців, полковник збирав людей, формував з них загони, озброював і навчав. По суті, він виконував обов'язки наказного гетьмана, хоч ніхто з дослідників цим титулом його не величає.

Про битву під Кумейками ми вже знаємо з історії, пов'язаної з повстанням Павлюка. А тут додамо, що полковник Скидан був одним з керівників оборони табору. Повстанці опинилися в облозі взимку, в грудні, без теплого одягу, не маючи в достатку ні харчів, ні набоїв і втрачаючи вже надію не те, що на перемогу, а хоч би на порятунок. Та коли 20 грудня 1637р. полякам пощастило вдертися до табору, і польський командувач М. Потоцький уже тішився тріумфом, саме полк Карпа Скидана, як найбоєздатніший, зумів прорвати вороже кільце й відійти в бік містечка Боровиці. Це допомогло вийти з табору Павлюкові та кільком іншим полковникам з частиною козаків і селян-повстанців.

Яким був кінець повстання Павлюка, ми вже знаємо. Проте польський уряд не дуже цим тішився. Там розуміли: поки на волі такі, як полковник Скидан, повстання жевріє і щоднини може спалахнути з новою силою. Ось чому на Січ, з наказу коронного гетьмана М. Потоцького, пішло два полки реєстрових козаків під командою полковника Мелецького. До речі, то були Чигиринський і Білоцерківський полки, що мали статус елітних. Яке їм поставлено завдання? Умовити козаків видати К. Скидана з десятком-двома старшини. Якщо ж січовики не погодяться, то відбити Скидана та його прибічників силою.

Одначе такий наказ виявилося нелегко виконати. Реєстровики знали про це ще до того, як прибули на Запоріжжя: січовики не мали звичаю зраджувати товаришів. Що ж до полковника Мелецького, то він мусив вигадувати якесь виправдання, чому не виконав наказу.

Бачимо полковника Скидана й серед найактивніших учасників повстання під проводом гетьмана Остряниці. В той час, як Остряниця гуртував своє військо на Полтавщині, Скидан кликав до зброї селянство на Чернігівщині. Це було небезпечно. Адже до козацьких земель Запоріжжя далеко, до основних повстанських сил не ближче, а польські гарнізони - де не ступиш. Та й місцеві магнати мали чималі формування.

Мабуть, Скидан не знав, що навколо основних повстанських сил події розгортатимуться так блискавично - сучасних засобів зв'язку тоді не існувало. На допомогу рушив аж у пору, коли поляки вже стягли великі сили. Польське командування, певно, мало відомості про те, що Скидан веде підмогу, бо десь поблизу Дніпра великий загін Потоцького напав на загін Скидана і частково вирубав його, частково розпорошив. Сам полковник, як запевняють нас дослідники цієї трагедії, зумів врятуватися, але пораненим потрапив у полон. Там він, очевидно, й загинув.