Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Різке ослаблення Польщі та возз'єднання України з Московією призвело до того, що усталений упродовж кількох століть порядок у Східній Європі захитався. Об'єднані Росія й Україна утворили нову імперію, яка стала загрозою для всіх навколишніх країн. Використовуючи досвід та військову могутність українського козацтва, Москва тепер могла не зупинятися ні перед чим. І довела це, приєднавши до себе Білорусію та ввівши війська в Литву...

Так, чи приблизно так (бо й як же інакше, коли йти за логікою?) міркували в Польщі, Стамбулі, Бахчисараї, в інших столицях. Думки, як бачимо, невеселі. А спільна небезпека примушує об'єднуватися навіть найзапекліших ворогів, таких, якими були Польща і Крим. І в Україні склалася надзвичайно тривожна воєнна ситуація. Богдан Хмельницький перебував з військами в районі Кам'янця-Подільського, в тому трикутнику кордонів, в якому міг однаково успішно протистояти і туркам з молдованами, і полякам Усе було б гаразд, якби не кримські татари. В Криму до влади прийшов молодий хан Менглі-Гірей, небіж нещодавно померлого Іслам-Гірея. Правителі тоді утверджувалися своєю войовничістю, і саме з таких був новоявлений хан. До того ж, орда виступала як союзниця Польщі.

Ось на цьому, кримському, фронті й мав обертатися наказний гетьман Яків Томило, якого Хмельницький призначив на місце Івана Золотаренка. Оскільки відомо, що Золотаренко загинув 1656 (за деякими даними -1655) року, то можемо припустити, що й булаву наказного Яків Томило одержав саме цього року. Поки він перекидав свої частини з Чернігівщини в степову частину Лівобережжя, кримська орда дійшла аж до річки Самари, що впадає в Дніпро в районі сучасного Дніпропетровська. Яків Томило мав великий досвід бойових дій; як командир одного з полків, він пройшов із Золотаренком усю Білорусію, воював у Литві. Одначе тепер, ідучи до Самари, гетьман бачив, що війська обмаль, а часу на те, щоб сформувати нові загони, нема. Щоправда, зі Слобідської України сюди рухався загін російського боярина Бутурліна; оскільки цар побоювався, що орда може повернути на корінні землі Московщини. До того ж, українські козаки були тепер союзниками Росії. Одне слово, десь тут, поблизу Самари, двоє військ мали з'єднатися. Та сталося інше. Боярин зупинився далеченько від Самари, і козакам корпусу Томила довелося зустрічати кримчаків самим.

Хан привів із собою величезну орду. Його кіннота вмить оточила корпус Томила, основу якого становила піхота. Виникло жахливе побоїсько. Козаки мужньо протистояли цілій армії, намагаючись не пропустити її ні Лівобережжям на Київ, ні через Дніпро. Хоч якими нерівними були сили в ній битві, татарам так і не вдалося розгромити козаків до решти. Хроністи кажуть, що частина корпусу Томила все ж прорвала оточення і відійшла туди, де стояли війська Бутурліна. А полк полковника Худорбая відступив тим часом у дніпровські плавні, де татарській кінноті не було такої волі, як у степу, і до пізнього вечора відбивав усі напади ординців, не пускаючи їх у гонитву за Томилом. Втім, татари не дуже й квапились. Були певні, що козаки нікуди не дінуться і, щільно обклавши плавні своїми заставами, стали на ніч табором поблизу них. Цим і скористалися козаки: наробивши багато в'язок з очерету, вони в темряві, тихцем переправились на правий берег Дніпра й рушили в бік Чигирина.

Наступного дня війська хана теж переправилися на той бік і почали заглиблюватися в Уманщину, але сюди вже поспішав зі своїми загонами прославлений полководець Іван Богун.

А як же складалася доля самого Якова Томила? Як і багато хто з його козаків, він загинув у бою на Самарі. Загинув, щоб хоч на дві доби затримати просування татарської орди вглиб України і дати змогу Хмельницькому перекинути в Подніпров'я свіжі козацькі сили з Поділля. Тобто свій солдатський обов'язок він виконав до кінця...