Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Під час Пилявецької битви стався цікавий випадок. Українські і польські війська стояли одне проти одного по берегах річки Пиляви і бою не розпочинали. Чекали. То підкріплень, то слушної нагоди, а головне, вирішувалося, хто першим піде в наступ. Нудьгу такого протистояння розвіювали, за традицією, поєдинками своїх богатирів, що сходилися на піках, шаблях або й голіруч. Велетень-українець Іван Ганжа стільки разів та з такою легкістю долав своїх супротивників, що, зрештою, це розлютило поляків, і вони кинулися в бій, не підготувавшись до нього як слід. Наступали неорганізовано, окремими гуртами, що рухалися греблею та кількома бродами.

З цього й скористався Хмельницький. У безладді, що завжди виникає, коли військо переправляється по грузьких бродах чи хисткими греблями, поляки не могли навіть належно вишикуватись до бою. Козаки ж, накинувшись на них усією потугою, заходилися стріляти й рубати ворожі гурти, заганяючи їх у трясовину та на річкові глибини. Так, іще, власне, й не починаючи справжнього бою, поляки втратили кілька добірних полків. Сам полковник Ганжа зі своїми "уманцями" бився в перших лавах і одним з перших підступив до табору поляків, з якого ті кинулися врозтіч, шукаючи рятунку аж за річкою Случ.

Іван Ганжа (р, н. невід.-помер 1648) належав до тих завзятців, стараннями яких і зароджувалась визвольна армія. У квітні 1648 року, коли наказний гетьман Барабаш виступив проти Хмельницького зі своїми реєстровиками, Ганжа, перестрів його біля Кам'яного Затону. І почав не з шаблі, а зі слова, намагаючись умовити козаків реєстру приєднатися до повстанців. Остаточно не переконав, але зайвого кровопролиття не допустив. А понад те, затримав на Дніпрі, не даючи змоги одразу ж приєднатись до поляків, що вже прибули під Жовті Води.

Відчувши, що барабашівці почали вагатися, Ганжа послав гінця під Жовті Води і попросив прибути до них самого Хмельницького. Той прибув. І звернувся до реєстрових полків із промовою. Наслідки відомі: вночі козаки перебили своїх командирів - Барабаша, Караїмовича та інших, хто не хотів переходити на бік повстанців, і приєдналися до армії Хмельницького.

До початку Визвольної війни полковник Ганжа встиг набути неабиякого військового досвіду. Був січовим козаком, що не раз ходив у морські походи до Криму та на Дунай. Служив у реєстрі. Був офіцером польської (власне польсько-української) армії, якою командував коронний гетьман Конецпольський. Не маємо точних відомостей, коли саме доля звела його з Хмельницьким, але можемо припустити, що це сталося тоді, коли до ще невеличкої ватаги повстанців приєдналися реєстрові козаки з полку, що стояв залогою біля Січі. Очевидно, як офіцер реєстру Іван Ганжа був серед цих вояків.

Про цілковиту довіру до нього гетьмана свідчить уже хоча б той факт, що одразу ж після Корсунської битви, коли визріла реальна потреба в новій адміністрації, Ганжу призначено полковником уманським. Слід зауважити, що сьогоднішній райцентр Черкаської області, Умань тих часів була одним із солідних міст, значним діловим і політичним центром Правобережної України. А головне, саме по землі уманського полку сягала реальна влада козацького гетьмана Хмельницького. Тобто, по суті, Ганжа ставав адміністратором прикордоння, що першим мало стримувати натиск поляків.

Відтоді, й аж до Пилявецької битви, полковник Ганжа командував окремим корпусом, що діяв у районі Умані, а також на Поділлі, у спілці з військами іншого полковника - Станіслава Морозенка. Проте особливість цього призначення полягала ще й у тому, що, перш ніж стати уманським полковником та взятись до виконання своїх адміністративних обов'язків, Умань ще треба було здобути. У ній на той час зібралося чимало великого панства, а ще більше - польського війська, що оговтувалося тут після жовтоводського та корсуньського бойовиськ.

Хроністи не донесли до нас подробиць битви за Умань, але відомо, що наказ гетьмана полковник Ганжа виконав: польський гарнізон із міста вибив. Ті з польських аристократів, що вціліли, під прикриттям решти військ, почали відступ до Вінниці, або й до Кам'янця, що мав тоді репутацію неприступного.

На жаль, життя повстанця-полковника Ганжі урвалося швидко. Готуючись до вирішальної битви за Поділля, Хмельницький приєднав корпус Ганжі до свого війська. Як уже мовилося, тут, перед початком битви на річці Пиляві, Ганжа прославився своїми герцями з найвправнішими і найдужчими дуелянтами-поляками. Але 21 вересня, вже по тому, як козаки примусили поляків із значними втратами відступити, полковник Ганжа, за однією з версій, загинув.

Сталося це поблизу Пилявецького замку, де перебувала ставка гетьмана. Масований наступ поляків на неї було відбито, і між сторонами на якийсь час знову запанувало рівно-стояння. Порушували його хіба що перестрілки, дрібні сутички і, знову ж таки, поєдинки. Завжди охочий до них, Ганжа і тут прийняв виклик одного з польських лицарів. І... загинув. Хроніст, який розповів нам про цю подію, твердить, що сталося це з його власної провини. Він порушив давній козацький звичай - сів на коня, не помолившись. Що ж, коли людина гине в бою, можливе і таке пояснення. "Назавтра, 21 вересня, у наступ пішли вже козаки, - писав Проспер Меріме. - Великою силою вони атакували ліве крило, змусили його вернутися через Пилявку і впродовж дня тривожили поляків безперервними перестрілками. Козаки зазнали важкої втрати: в одному з поєдинків, які час від часу розпалювали відчайдухи перед лицем обидвох армій, загинув один з кращих полковників Ганжа ". Втім, існує й інша версія: що нібито Ганжа не загинув, а перейшов на бік поляків. Проте достатнього обґрунтування її теж не маємо. Прихильник цієї версії, доктор історичних наук Віталій Степанков пише: "Щодо поширеної в історичній літературі думки про смерть відомого козацького полковника Івана Ганжі під час поєдинків, то вона є помилковою. Ганжа перейшов на сторону поляків, отримав за зраду офіцерський чин та шляхетство й узяв активну участь у боротьбі проти власного народу, В одному з джерел є лише згадка про загибель невідомого полковника Ганжі. Наскільки ця інформація вірна, судити важко, але достеменно відомо, що ним не був Іван Ганжа".

Оскільки ні в цій, ні в інших публікаціях переконливих доказів зради полковника Івана Ганжі не наводиться, то питання залишається відкритим. Але якщо в одному з джерел ідеться про загибель "невідомого полковника Ганжі", як про це пише Степанков, то цей факт примушує замислитися: невже в той час був ще один полковник Ганжа, тільки вже "невідомий"? І чому про нього, як про полковника повстанського війська, нема згадки в жодних солідних джерелах? Адже полковник в армії Хмельницького - чин досить високий, і полковників було не так вже й багато. Тому... не поспішаймо викреслювати полковника Івана Ганжу з історико-літературного Пантеону козацьких лицарів України.