Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

Важко знайти історика, який би не згадував про розгром турків 1683 року під стінами Відня, від німецько-польсько-українських військ. Відома битва, нищівна поразка турецької армії... Але майже ніхто не говорить при цьому, що українськими військами командував там гетьман правобережних козаків Остап Гоголь. Ото вже, мабуть, справді в нас так багато полководців європейського визнання, що імені героя Віденської битви, яка ввійшла в підручники з історії чи не всіх країн Центральної Європи, можна й не називати. Точніше, не знати його. Навіть автор "Історії Русів" назвав це ім'я лише принагідно.

Простежити життєвий шлях гетьмана важко. Відомо, лишень, що за часів Петра Дорошенка він був полковником. Хоч поглядів і методів гетьманування не поділяв. Чому? Передусім тому, що Остапові Гоголю не подобалося загравання Дорошенка з турками. Крім того, він був проти чвар, що загніздилися між Дорошенком та лівобережним гетьманом Самойловичем. Втім, союз Самойловича з православною Московією імпонував йому більше, ніж союз із Туреччиною. Що й з'ясувалося під час оборони Корсуня.

На заклик Самойловича, чимало міст Правобережжя, почало приєднуватися до Лівобережного гетьманату. Це настільки розлютувало Дорошенка, що він наважився навіть на каральні заходи. Зокрема, послав кілька своїх полків до Корсуня, жителі якого дозволили собі вагатися, до кого пристати. Один з полків очолював Остап Гоголь. Полки, звичайно, не допустили, щоб місто перейшло до рук Самойловича, але настрої жителів примусили Гоголя замислитись над ситуацією.

А була вона такою. Дорошенко зазнав тяжкої поразки від Самойловича і росіян у битвах під Лисянкою та Орлівцем. Рятуючись, мусив стати до глухої оборони в Чигирині. Від остаточного розгрому й загибелі гетьмана врятували тільки турки. Але цей рятунок надзвичайно дорого коштував місцевому населенню. Бо мало того, що його грабували чужинці - заходився до репресій і сам Дорошенко. Не задоволені таким сатанинським союзом, козаки потягли на територію, підвладну полякам. А деякі села й містечка просто зі зброєю в руках не пускали до себе гетьмана й турків. Коли козаків, що попросили захисту в польського короля, набралося кілька тисяч, вони в 1679 р. скликали раду й обрали собі свого гетьмана. Ним став досвідчений офіцер Остап Гоголь, резиденція ж його перебувала в м. Димері, що на Київщині.

Король Ян Собеський, приймаючи під крило козаків, мав щодо них свої плани: важив на їхню допомогу в поході до Австрії. Оскільки йшлося про бої з турками, козаки не заперечували. Близько 15 тисяч їх вирушило до Відня під командою новообраного гетьмана Остапа Гоголя. Імператор Леопольд уже, по суті, програв війну з турками і покладався лише на Божу поміч. Бог змилувався - послав поляків і козаків. Вони, для початку, звели нанівець наслідки кількох штурмів турецьких військ, а згодом добряче потіснили турків, даючи змогу імператорові повернутися до столиці.

Подробиці належать пітьмі віків, але відомо, що в одному з боїв, під Віднем, гетьмана Остапа Гоголя тяжко поранило. Помер він уже як полководець, причетний до слави переможця мусульман під столицею Австрійської імперії і похований у Межигірському монастирі. Важливо відзначити, що український козацький полковник Остап (Євстафій) Гоголь є родоначальником роду Гоголів, з якого вийшов відомий українсько-російський письменник М. Гоголь.