Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Інтерес української філософії до проблем людини, її духовного світу, свободи веде до формування українського романтичного світогляду. У суспільній свідомості визрівають ідеї нового світосприймання, що відповідало духовним потребам суспільства. До ідей перед романтичної свідомості можна віднести ідеї історизму, нації, героїчної особи.

Ідея історизму в європейській культурі започатковується у XVIII ст. Українські мислителі Козельський, Десницький, Гамалея розповсюджували праці Монтеня, Монтеск'є, Вольтера, Руссо, Маблі. Засвоюються ідеї Гердера про те, що основна цінність історичних епох — у їх національній культурній самобутності.

Саме у творах народу і професійного мистецтва, які є виявом душі народу, культурних традицій і духовності, відбивається специфіка українського світосприймання, основні риси національного світогляду. Назва її — філософія серця. У основних рисах вона виникла у Сковороди, сформувалась остаточно у XIX ст. у П. Юркевича, закріплюється як стійка світоглядна позиція в українському романтизмі, виявляючи себе у творчості М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, у працях М. Максимовича, її вплив на українську духовність, культуру настільки великий, що в певній трансформації вона знайшла виявлення у літературі і мистецтві XX ст. Секрет такого впливу у тому, що основи цього філософського світогляду базуються на характерних особливостях національної психології і світосприймання українців.

Петро Дмитрович Юркевич (1827— 1874) стверджував, що людина починає свій моральний розвиток із руху серця, вона завжди хоче зустрічати радісні істоти, кохати і бути коханою, зігрівати і самій зігріватися дружбою і взаємною повагою. ("Серце і його значення в духовному житті людини згідно з вченням слова Божого"). Як і у Сковороди, у Юркевича символ "серце" багатозначний. Одне з його значень — серце як душевний стан людини. Це одночасно факт і свідомості, і чуттєвої сфери, врешті-решт це виявлення духовності людини. "Загальний стан душі" неповторний і ідеальний.

Інший видатний представник українського і російського романтизму — Микола Гоголь. Його пошуки правди — це заглиблення в себе, у свою душу, бо через неї лежить шлях у світ. Світ відкривається людині у правді тільки завдяки його духовному відродженню, активності, а не раціональному пізнанню.

Душа людини для Гоголя є не стільки шляхом пізнання, скільки його глибинним витоком. Як Сковорода і Юркевич, так і Гоголь називає душу "серцем". Серце людське — це безодня незвідана, тут ми кожної хвилини помиляємось.

Єдиний шлях самоствердження, само-удосконалення, що допоможе уникнути помилок — улюблена справа людини, що поглинає всю її. Близько до ідеї Сковороди про "сродний труд", Гоголь стверджує неповторність людини, її право на власний моральний шлях у житті.