Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

Україно!

Історія твоя викресана мечами войовничих русичів й освячена клейнодами волелюбних козацьких полків; нанизана на скупі свідчення збайдужілих чужоземних мандрівників і хитрослів'я лукавих великокняжих літописців;

вона оспівана мелодіями ковилових степів, що пророчо блакитножовтавіють від Дону до Дунаю; і з воїнськими почестями похована по мовчазних, задавлених у минувшину курганах;

від Азовського моря до беркутових вершин Карпат, від чорноморських лиманів до віщих поліських боліт - закодована вона у вічність мільйонами безіменних могил завзятих воїнів твоїх і невтомних оратаїв.

Тисячі й тисячі спраглого до науки люду ще довго докопуватимуться до глибинних джерел твоєї самобутності;

письменники знову й знову вдаватимуться до спроб прославити й ті походи козацькі, прославляти які, здається, вже й недоречно, а мудреці-філософи прагнутимуть оглянути й осмислити незбагненні шляхи праукраінських племен та осягнути розумом сентиментально-войовничу, гартовану на посвисті шабель і струнах бандур, українську душу.

Розкидані по цілому світові, ми, нерозважливі діти твої, все ж спромоглися вижити й вистояти в безперервних, праведних і неправедних, війнах;

відборонити і розширити оті милі серцю, наділені нам долею окрайці землі, на яких, мов сім'я на крем'яних грунтах, висівалися - бозна як і звідки - наші племена-предки;

врости в них корінням і виплекати величну крону мудрості, духовності і непоказного таланту незлобливого, роботящого люду. І коріння це й досі, попри всі політичні й національні пристрасті, міцно вплітається в могутнє культурне, морально-етичне та духовне мереживо світової цивілізації.

Україно!

Ми з тобою вийшли з безвісти великого переселення народів, здолали біблейські терни і пустелі, перемолилися по вікопомних язичницьких капищах, щоб нещадно, "огнем і мечем" нищені, знову й знову воскресати на національних голгофах, що завжди визначали відведений нашому народові тяжкий, кривавий, але неминучий історичний шлях; єдиний, тільки нам - з-поміж безлічі інших - суджений шлях у вічність, од правіку боянового, до віків, що піднесуть посадо всесвіту космоземлян.

Він настав, цей час, Україно! Ми повстали. Ми відродилися з предковічного духу мужніх праслов'ян, а, відродившись, увібрали в себе віщу силу аріів і кіммерійців, пройнялися звитягою антів і скіфів.

В аортах нашої нації - кров, дух і сила праукраінських племен і земель, а в генах національної свідомості — риси і душі полян та дулебів, галичан, лемків, бойків та русинів. У ніжності наших жінок нуртує пісенне слово сіврів, подолян і гуцулів, а на відвазі воїнів — печать невмирущості козацького роду.

Україно!

Ти пройшла крізь століття і постала перед світом такою, якою висвятилося тобі бути, з усіма своїми праведностями, гріхами і недоречностями.

Земля твоя і досі носить на собі силу-силенну "братніх" недругів, які не хочуть ані бачити твого народу вільним, ані примиритися з твоєю державністю; які маніакально затялися на тому, щоб тіло твоє христостраждальне пошматувати, а люд повернути в "обновльонноє" колоніальне ярмо, знову ввергнувши його в хохляцько-малоросійське животіння.

Одначе годі! Цього разу ми не відступимо. Цього разу -ні. Цього разу вистоїмо! Якщо тільки воліємо зватися народом, якщо залишилися в нас хоч зернина гордості і краплина честі, - вистоїмо!

Ми повинні нарешті підвестися з колін. Підвестись усі як один.

Забувши чвари, кривди й амбіції, - підвестися, і витворити таку живу й живучу, таку нездоланну і могутню державу, проти якої були б безсилими будь-які провокації, будь-які підступні спроби мертвонародженої імперії пересварити і поглинути нас; щоб, як і колись, за часів козацьких, будь-який натиск недругів наших перетворювався на бумеранг всенародної волі і всенародного гніву.

Є ще, є серед нас кволі, затуркані, по-рабському залякані і слабкодухі. Сліпі провидці і недалекоглядні, глухі до голосу народу та волання власної совісті, оракули, - вони хоч зараз готові зректися самої ідеї відродження незалежної держави, тільки тому, що їм, бачте, важко; що молода, знесилена колоніальними путами, всілякими репресіями, перебудовами та економічними негараздами держава чогось там не додала, від чогось не убезпечила.

Нібито на цьому тернистому шляху ми першії Нібито іншим народам на стежках їхнього оновлення велося легше і безпечніше.

Нібито ниций, жебрацький шматок хліба, якого великодержавні бонзи від нас відбирали і нам-таки кидали, здатний затьмарити в наших спраглих очах сонце жаданої свободи.

Ми вистоїмо, бо наполегливо нав'язувана нам рабська філософія "борщу ісала", філософія тваринного "буття задля буття*, не може загасити в душах наших вогню лицарського служіння вищим ідеалам єдності народу; нашого історичного права на своє незалежне слово та свою звільнену од кайданів байдужості землю; на розкуту від недолугих чужинських догм творчу осяйність,

Ти відродилася з попелу втрат і пороху віків;

з предковічної надіі та одвічної боротьби свого народу;

з розіп'ятої на ідеологічній лжеправді та імперському манкуртстві історичної реальності. Птахом-Феніксом постала Ти з власного небуття і вселенського забуття, і стоїш тепер, молода і прекрасна, перед здивованим світом і дарованою тобі вічністю, свята і невмируща моя, Україно!