Історія України: відповіді на питання екзаменаційних білетів: навч. посіб.

Друга світова війна вкрай негативно відобразилася на становищі української культури, ще раніше знекровленої комуністичним режимом. Всі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат.

Під час німецької окупації України українські культурні установи, визначні представники наукової, технічної і творчої інтелігенції, музейні цінності 1 тощо в обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. Те, що залишилося в архівах, бібліотеках, картинних Галереях, музеях, наукових установах, дограбовували нацисти. Загалом до Німеччини було вивезено не менше 330 тис. експонатів, без урахування розкраденого окупантами в приватному по-I рядку. .

Першими з Другою світовою війною зіткнулося населення західних областей, приєднаних у 1939 р. до України. У місцеві школи прийшла рідна мова, освіту було оголошено безкоштовною, запроваджено радянські навчальні плани. Проте перебудова шкільництва на радянський лад супроводжувалась русифікацією. Обов'язковим стало атеїстичне виховання.

Значної шкоди українській школі заподіяли німецькі окупанти. Вони знищили 8 тис. і зруйнували 10 тис. шкільних приміщень, їхня освітня політика на загарбаних територіях передбачала онімечення населення та виховання в дусі покори німецькому режимові. Дещо поблажливіше ставились нацисти до населення Галичини. Тут вони-майже не нищили українських початкових шкіл, дозволялося навчання рідною мовою, у підручниках певною мірою відображалась українська культура.

Радянське шкільництво з початком радянсько-німецької війни передусім спрямовувало зусилля на перебудову школи відповідно до умов воєнного часу. Значну частину навчальних закладів разом із вихованцями було евакуйовано у східні райони. Ще під час війни ухвалено низку важливих для розвитку шкільництва рішень: дітей до школи приймали з 7-річного віку; запроваджувалося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (існувало до 1954 р.); з'явилися нові тиші навчально.-виховних закладів тощо.

З визволенням України від окупантів уже до 1950 р. було відновлено довоєнну мережу шкіл, яка охопила 6,8 млн. дітей. Створювалися вечірні школи. Запроваджено загальну обов'язкову 7-річну освіту. Серед проблем шкільництва цього часу залишалися його заідеологізованість та закостенілість навчально-виховного процесу.

Суперечливі тенденції виявлялися й у вищій школі, значною мірою пов'язані з боротьбою комуністичного режиму проти т.зв. буржуазного націоналізму. Впродовж першої повоєнної п'ятирічки було відновлено роботу ВМЗ республіки, яких наприкін. 1950 р. було 160, де навчалось понад 200 тис. студентів. Вагомою подією стало відкриття Ужгородського університету. До 500 зросла кількість технікумів, де навчалося 265 тис. учнів. Викладання, як правило, здійснювалося російською мовою.

З початком радянсько-німецької війни на службу фронту була поставлена наука. Так, фахівці Фізико-технічного інституту ЛН УРСР розробили прилади для військової авіації та наземної радіолокаційної системи. Інститут електрозварювання розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом. Медичні наукові установи працювали над підвищенням ефективності лікування поранених і хворих.

Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Його фахівці проводили активну роботу серед червоноармійців, у тилу, виступаючи з лекціями, статтями в газетах і журналах, видаючи наукові праці.

Значну увагу розвитку науки держава приділяла й у повоєнний час. У 1946 р. було здійснено пуск першого в СРСР атомного реактора. Впродовж 1948—1950 рр. в Інституті електротехніки АН УРСР під керівництвом С. Лєбедєва створено першу в Європі електронну цифрову обчислювальну машину. Колектив Інституту електрозварювання ін. Є. Патока АН УРСР розробив нові зразки авто-зварювальної і електричної апаратури. Важливий внесок у розвиток вітчизняної науки зробили математики М. Боголюбов, М. Лаврентьев, селекціонер В. Юр'єв, хімік О. Бродський, мікробіолог М. Гамалія та ін. Винахідником першого радянського турбореактивного двигуна став виходець з України академік А. Люлька.

Істотною проблемою цього часу був партійний контроль, який пригнічував розвиток науки. Жертвами кампанії гонінь стало багато визначних учених, що зумовило відставання вітчизняної науки від світового рівня.

На передовому рубежі боротьби проти нацистів перебувала література. У своїх творах письменники звеличували героїзм тих, хто боровся проти ворога на фронтах, самовіддану працю трудівників тилу, викривали людиноненависницьку ідеологію нацизму. Високим патріотичним пафосом сповнені рядки М. Бажана ("Клятва"), П. Тичини ("Похорон друга"), М. Рильського ("Слово про рідну матір"), В, Сосюри ("В голини гніву"), А. Малишка ("Україно моя!"), О. Довженка ("Україна у вогні") та ін.

Активно розвивалася українська література і в повоєнні роки. Серед най відоміших творів того часу — романи О. Гончара "Прапороносці", М. Стельмаха "Велика рідня", В. Некрасова "В окопах Сталінграда" та ін. Однак відбувалося ідеологічне цькування письменників з боку компартійних органів. Каятися за неіснуючі гріхи змушені були Ю. Яновський, І. Сенченко, М. Рильський, В. Сосюра, С. Голованіський, О. Вишня та багато інших. Такою самою була ситуація і в інших сферах культури.

Патріотичний плакат і сатирична карикатура під час війни домінували в образотворчому мистецтві. Чимало їх створили О. Шовкуненко, М. Дерегус, К. Трохименко, М. Глущенко, В. Касіян та ін. їхня продукція розповсюджувалася на фронті, серед населення прифронтових і окупованих територій, закликаючи до боротьби із загарбниками.

У післявоєнний період героїка недавніх подій залишалася однією з головних тем. їй присвятили свої картини О. Будников - - "Стояти на смерть", Ю. Волков — "Подвиг п'яти героїв-севастопольців", П. Перхет — "Подвиг моряків" та ін. Водночас українські митці звертали увагу на пересічного українця, його працю. Популярністю користувалися полотна О. Максименка "Господарі землі", Т. Яблонської "Хліб", В. Костецького "Повернення" та ін.

Близько 350 музичних творів, написали під час війни композитори України. Справжніми подіями в українській музиці стали симфонія "Україно моя", написана А. Штогаренком на слова А. Малишка та М. Рильського, кантата "Клятва" на слова М. Бажана, четверта сюїта для симфонічного оркестру Ю. Мейтуса. Чимало ансамблів української пісні й танцю давали концерти на фронті.

У музичному житті республіки після війни найпомітнішими були поема 11 Дніпро" С. Людкевича, друга симфонія К. Данькевича, опера 10. Мейтуса "Молода Гвардія" та ін. Низку творів, переважно вокального жанру, написав В. Барвінський. Деякі з діячів музичного мистецтва, як К. Данькевич, Г. Жуковський, В. Барвінський, були засуджені під час боротьби проти "українського буржуазного націоналізму". Безпідставних нападок зазнали М. Вериківський, М. Колесса, Б. Лятошинський та ін.

Активною в роки війни була творча праця 42 евакуйованих з України театральних колективів, які діяли в радянському тилу. Працювали українські театри й на окупованих нацистами територіях, зокрема у Львові, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Херсоні. У фронтових концертах, які нерідко відбувалися просто неба, виступали видатні майстри театрального мистецтва 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін.

Після війни театральне життя, хоч і перебувало під ідеологічним пресом, але все ж дещо пожвавилося. На поч. 50-х років у республіці діяли бл. 70 професійних театрів, більшість з яких ставили вистави українською мовою. Захоплення мільйонів глядачів викликала майстерність видатних майстрів сцени Б. Гмирі, Н. Ужвій, Г. Юри, А. Бучми та ін.

Незважаючи на евакуацію українських кіностудій до Середньої Азії, працювали над створенням художніх і хронікально-документальних фільмів кіно-митці України. Зокрема, у 1943 р! режисер М. Донський поставив фільм "Райдуга", який отримав премію американської Академії кіномистецтва "Оскар", а у 1946 р. — Державну премію СРСР.

Особливої ваги в роки війни набуває документальне кіно. Фронтові кінооператори, часто ризикуючи життям, фіксували на плівці безцінні свідчення про героїзм і трагедію Другої світової війни. Велику популярність здобули документальні фільми "Битва за нашу Радянську Україну" та "Перемога на Правобережній Україні...", створені О. Довженком.

Кінематограф відігравав важливу роль у розвитку масової культури і в післявоєнний період. В УРСР працювали 3 кіностудії — Київська, Одеська і Ялтинська. Популярними стали кінокартини "Сільська вчителька", "Педагогічна поема", "Весна на Зарічній вулиці", "Тарас Шевченко" та ін.

В умовах післявоєнної відбудови міст значна увага приділялася архітектурі. У цей час було відбудовано й реконструйовано Дніпрогес, будинки Київського університету ім. Т. Шевченка, Верховної Ради та ін.

Отже, українські науковці, освітяни, письменники, художники, композитори, як і інші верстви суспільства, своєю самовідданою працею доклали значних зусиль у боротьбу проти нацизму. їхні технічні винаходи, наукові дослідження, патріотичні літературні і мистецькі твори стали вагомою складовою здобутої перемоги. Однак у повоєнні роки безперечні успіхи в розвитку освіти, науки та культури значною мірою нівелювалися догматизмом тоталітарної системи.