Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Головними політичними етапами після серпня 1991 р. стали прийняття нової Конституції у червні 1992 р., а також вибори парламенту і президента у вересні та жовтні 1992 р. Після перших парламентських виборів правоцентристська коаліція сформувала уряд на чолі з Мартом Лааром. Першим президентом парламент обрав Леннарта Мері, письменника і колишнього міністра іноземних справ. У вересні 1996 р. його переобрали на президентську посаду. Президент Л. Мері — письмен-ник-публіцист, високоінтелектуальна й інтелігентна людина, яка протягом тривалого часу мала дуже високий рейтинг довіри серед населення. Він робив усе від нього залежне, щоб розбудувати нову Естонію.

Партії, які підтримували уряд М. Лаара, зазнали невдачі на парламентських виборах у березні 1995 р. Перемогла нова коаліція на чолі з Тійтой Вяхі, до складу якої входили представники Коаліційної партії, Союзу аграріїв і Центристської партії Естонії. Правляча коаліція продовжила політику лібералізації економіки та інтеграції із західними країнами. Однак уряд Т. Вяхі протримався при владі тільки два роки і його замінив уряд під керівництвом Марта Сіймана. З наближенням виборів 1999 р. політична конфронтація почала посилюватися.

Парламентські вибори 1999 р. найчіткіше ілюструють розстановку політичних сил і ситуацію в країні, що виникла на межі тисячоліть. Головною тезою усіх партій, які розраховували на створення власних парламентських фракцій, стало декларування намірів припинити соціальне розшарування в естонському суспільстві, скоротити відстань між багатими та бідними верствами населення. Наприклад, центристи (Центристська партія) пропонували зробити це шляхом створення умов для зростання "середнього класу" за рахунок збільшення податків на великі доходи. У той час як праві ("Вітчизна", Реформістська партія та Партія "поміркованих") обстоювали зниження податків, що має активізувати економічне зростання, яке було припинено внаслідок азіатської кризи 1997 р. і російської 1998 р. Крім того, відмінності між правими та центристами спостерігалися у ставленні до Росії. Центристи наполягали на налагодженні відносин із нею, а праві наголошували на тому, що перед тим, як це робити, потрібно "пустити глибоке коріння в ЄС і НАТО". У результаті проведених виборів до Ригикогу (парламенту) більшість — 53 мандати — сформували на основі коаліції правих партій. Це були "Вітчизна", "Реформістська партія" та Партія "поміркованих". Центристська партія отримала 28 місць, інші партії — ще менше. Міністр закордонних справ Естонії та лідер партії "поміркованих" Тоомас Ілвес так прокоментував цю перемогу: "Естонці сказали "так" Заходу та ЄС і "ні" — популізму та Великому Брату".

У серпні — вересні 2001 р. відбувалися чергові президентські вибори. Спочатку президента обирав парламент. Щоб зайняти цю посаду, потрібно було набрати 68 голосів (зі 101). Під час перших двох турів жоден із претендентів не отримав потрібних двох третин. Лідерами були віце-спікер парламенту П. Крейцберг і голова міських зборів Тарту П. Тульвісте. За першого проголосували 36 депутатів, за другого — 38. Оскільки парламент не міг обрати президента, то створили спеціальну колегію виборщиків. Окрім 101 депутата парламенту до неї увійшли ще 266 представників місцевих органів самоврядування. 21 вересня 2001 р. президентом обрали колишнього голову Президії Верховної Ради Естонської PCP Арнольда Рюй теля. За нього проголосували 184 особи, за його суперника Т. Саві — 155.