Автор: Орлова Т.В. | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 487
У січні 1990р. одразу після Бакинського кровопролиття першим секретарем ЦК республіканської компартії став прем'єр-міністр Аяз Муталібов, якому вдалося деякий час контролювати ситуацію в республіці. У травні того самого року його обрали президентом країни. 30 серпня 1991 р. Азербайджан оголосив про свою незалежність від СРСР. Компартія Азербайджану заявила про вихід зі складу КПРС, а потім і зовсім була розпущена. 8 вересня президентство А. Муталібова підтверджено виборами. 18 жовтня прийняли конституційний акт про державну незалежність Азербайджану. 29 грудня 1991 р. відбувся референдум: 95 % громадян, які взяли у ньому участь, схвально поставилися до встановлення власної держави.
У перші роки незалежності Азербайджан переживав період політичної нестабільності. її посилював збройний конфлікт із Вірменією через Нагірний Карабах і зростаючий тиск з боку опозиційного Народного Фронту. На противагу Верховній Раді, де переважали комуністи, опозиція сформувала паралельний орган — Національну раду.
У січні 1992 р. А. Муталібов спробував розпочати перетворення, зокрема лібералізацію цін. Проте після масової розправи над азербайджанськими мешканцями у Ходжалі (Нагірний Карабах) під тиском опозиції 6 березня 1992 р. він мав піти у відставку. Виконувачем обов'язків став обраний напередодні голова ВР, ректор медичного інституту Якуб Мамедов. Тимчасовий президент Я. Мамедов призначив новий уряд і зажадав від Верховної Ради надзвичайних повноважень для створення національної армії у складі 20 тис. військовослужбовців. На середину березня того року в азербайджанському війську нараховувалося лише 500 осіб. Гострою була проблема офіцерських кадрів — етнічних азербайджанців. Тому, як і в Грузії, неформальні напіввійськові групи відігравали головну роль у військових зусиллях Азербайджану. Найбільш відомим з усіх азербайджанських командирів ополченців був "полковник" Сурет Гусейнов. Велику частку бюджету спрямовували на мілітарні цілі, а також на утримування сотень тисяч біженців.
У Національній Раді на рівних правах брали участь представники уряду й опозиції, їх представник навіть зайняв посаду міністра внутрішніх справ. Однак вже 14 травня 1992 р. Верховна Рада знов обрала А. Муталібова президентом. Він негайно запровадив надзвичайний стан у Баку, розпустив Національну раду і звільнив міністра внутрішніх справ. Народний Фронт відповів на ці дії збройним виступом, унаслідок якого через 4 дні А. Муталібов був скинутий. Він став єдиним лідером держави СНД, якого двічі усували з посади. Національна рада розпустила Верховну Раду, сформувала коаліційний уряд, призначила тимчасовим головою держави Icy Гамбара (один з керівників Народного Фронту Азербайджану, новий спікер Верховної Ради) і проголосила проведення нових президентських виборів.