Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Перші феодальні князівства (Кокнесе, Брсіка, Талава) на території сучасної Латвії виникли у X—XIII ст. Із середини XII ст. туди почали приїздити німецькі купці, солдати та католицькі місіонери. У 1201 р. було засновано Ригу як столицю архієпископа. Задля кращої організації приєднання земель ливів і латгалів до лона церкви, а також їх політичного підкорення було створено орден мечоносців (пізніше трансформувався у Лівонський у складі Тевтонського). У 1205—1214 рр. ці землі були ним захоплені. На карті з'явилося державне утворення німецьких хрестоносців — Лівонія. До середини XVI ст. латвійські землі перебували в її складі. Починаючи з 1517 р. у Ризі та на інших територіях все більшої популярності набувала протестантська віра. Через внутрішні міжусобиці вона з часом послабла, її землі стали приваблювати Річ Посполиту, Росію, Швецію і Данію. У 1562 р. частина території Латвії була розділена між Польщею та Швецією і було створене Курляндське герцогство.

У 1558 р. на територію Лівонії вдерлися російські війська царя Івана Грозного, проте у 1583 р. війну Росія програла. Територія Лівонії була розділена між Річчю Посполитою, Швецією і Данією. Під час польсько-шведської війни у 1621 р. Ригу і західну частину країни завоювали шведи. В результаті Північної війни (1700—1721) колишні шведські території Латвії та Рига увійшли до складу Російської імперії. У1795 р. після третього поділу Польщі північна Латвія увійшла у Ліфляндську губернію, а на території Курляндського герцогства, також приєднаного до Росії, було створено Курляндську губернію. У 1801 р. Ліфляндська, Курляндська та Еетляндська губернії були об'єднані в одне генерал-губернаторство з центром у Ризі. Царський уряд здійснював русифікаторську політику: на керівні посади призначалися тільки росіяни, навіть у початкових школах викладання велося російською мовою; латиська допускалася лише у судах нижчої інстанції.

Під час Першої світової війни Латвію окупували німецькі війська. Аби затримати просування німців, були створені національні латиські частини — батальйони латиських стрільців, які потім були переформовані у полки. Вони утримували фронт до вересня 1917 р., коли за наказом генерала Л. Корнілова Рига була здана німцям. Латиські стрільці, які попрямували до Петрограда, взяли участь у жовтневому збройному повстанні більшовиків і пізніше підтримували їхню владу.

На вільній від німецької окупації частині Латвії у листопаді 1917 р, було проголошено радянську владу. Столицею рад стало місто Валка. У грудні 1917 р. радянський уряд передав Лат-галію Радянській Латвії, однак у лютому 1918 р. німці окупували Латвію, і радянську владу було повалено. Завойовники планували розселити на цій території 2,7 млн німецьких колоністів. Проте Листопадова революція у Німеччині та поразка її у війні унеможливили ці плани.

Після капітуляції Німеччини Латвійською народною радою (створена напередодні Демократичним блоком, який у роки окупації перебував у підпіллі) 18 листопада 1918 р. було проголошено незалежність Латвії і заснована Латвійська Республіка. Головою тимчасового уряду став К. Ульманіс.

В Латвії були досить сильні позиції пролетаріату, соціал-демократів і латиських стрільців. 18—19 листопада в Ризі відбулася конференція латиських соціал-демократів, на якій ухвалено рішення про підготовку повстання. У грудні було створено у підпіллі Тимчасовий радянський уряд Латвії на чолі зП. Стучкою. 17грудня 1918 р. ним був прийнятий маніфест зі зверненням до Радянської Росії за допомогою. У Латвію вступили частини Червоної Армії, і на частині території, включаючи й Ригу, було проголошено радянську владу. Однак у лютому 1919 р. створена за підтримки Антанти національна армія, а також легіони білополяків і війська буржуазної Естонії розгорнули бойові дії проти більшовицького уряду П. Стучки. В результаті 22 травня 1919 р. об'єднані сили взяли Ригу. 13 січня 1920 р. радянський уряд Латвії припинив діяльність. Було проголошено демократичну республіку. У серпні нова держава підписала мирний договір із РСФРР. 15 лютого 1922 р. прийнято Конституцію Латвійської Республіки — Основний закон держави. Латвія стала парламентською республікою.

Управління країною згідно з ліберальною Конституцією залежало від партійних коаліцій (у 1920—1930-х роках у Латвії нараховувалося приблизно 20 партій). Прем'єр-міністр К. Улманіс, вважаючи парламентську політичну систему надто слабкою, здійснив 15 травня 1934 р. державний переворот і встановив у країні диктаторське правління (був розпущений парламент, заборонені політичні партії, профспілки тощо).

Перед початком Другої світової війни Радянський Союз і Німеччина уклали договір, який в історію увійшов під назвою "Пакт Ріббентропа — Молотова". За цим документом, власне, Сталін і Гітлер домовлялися про розподіл сфер впливу в Європі. Прибалтійські землі належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Той діяв поступово, проте досить швидко. Протягом кількох наступних місяців були підписані договори про взаємодопомогу з трьома прибалтійськими республіками, за якими радянська сторона одержувала право розмістити певну кількість своїх військовослужбовців. Сценарій приєднання до своєї території земель союзників був реалізований подібно до того, як це сталося в Естонії: звинувачення у порушенні умов договору, введення додаткового контингенту Червоної Армії 17 червня 1940 р. у Латвію. Тиск на місцевий уряд, який змушений був піти у відставку. 14—15 липня 1940 р. відбулися вибори у Народний сейм, депутати якого чітко орієнтувалися на Радянський Союз. 21 липня того самого року було проголошено Латвійську Радянську Соціалістичну Республіку, а 6 серпня вона увійшла до складу СРСР.