Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Після проголошення незалежності Латвія пережила більш глибоку економічну кризу, аніж сусідня Естонія. Перехід до ринкової економіки розпочався в 1991 р. лібералізацією цін, яка продовжувалась і протягом наступного року. Посиленню фінансової дисципліни сприяло запровадження навесні 1992 р. латвійського рубля, який у червні 1993 р. було замінено національною валютою — латом. Це дало можливість знизити рівень інфляції з 950 % у 1992 р. до 35 % у 1993 р. Проте успіхи анти інфляційної політики не були доповнені позитивними зрушеннями у сфері виробництва. Згортання економічних зв'язків з Росією та іншими колишніми радянськими республіками й різке подорожчання традиційного імпорту (сировина, паливо) призвели до обвального спаду виробництва: у 1992 р. виробництво промислової продукції скоротилося на 35 %, наступного року ще на 38 %. Це спричинило розвал державного сектора економіки, який раніше працював як на союзний комплекс, так і на внутрішній ринок (легка та харчова промисловість).

Розпочата восени 1993 р. приватизація проводилася повільними темпами, а кількість зайнятих на приватизованих підприємствах різко скорочувалась. Відповідно до закону "Про придбання землі у приватну власність" започатковано передачу землі сільським господарям. У республіці різко зросло безробіття, у 1996 р. його рівень становив 7,1 % працездатного населення (заданими профспілок 18 %). Було ліквідовано значну частину соціальних гарантій по лінії освіти та охорони здоров'я, скасовано державні дотації на комунальні послуги й житло. Конфліктну ситуацію в суспільстві посилювало повернення колишнім власникам — латишам — майна, що належало їм до 1940 р.

Ринкові перетворення в Латвії були підтримані Заходом. У листопаді 1992 р. Євросоюз виділив країнам Балтії позики, а в ході візиту американського президента Б. Клінтона до Риги (1994) було оголошено про заснування Балтійсько-Американського фонду підприємництва для сприяння розвиткові приватного сектора.

Прискоренню економічних перетворень у Латвії сприяла нова проірама реформ, розроблена коаліційним урядом правих сил після фінансової кризи 1995 р. На озброєння було взято програму партії "Саймнієкс" ("Господар"), суть якої — домогтися розвитку сільського господарства шляхом його експортної орієнтації й різкого скорочення промислового виробництва. Однак ця програма була реалізована лише частково. Майже всі промислові підприємства (заводи В ЕФ, "Радіотехніка", вагонобудівний, напівпровідників та ін.) були ліквідовані. Це здавалося націонал-патріотам справою корисною, оскільки мало спричинити еміграцію за межі країни нс-латвійського населення, що працювало на цих підприємствах. Проте й аграрний сектор, не витримавши конкуренції на ринках Заходу, опинився у глибокій кризі. Його частка у ВВП зменшилася з 22 % у 1991 р. до 8 % у 1997 р. Більш як удвічі скоротилися посівні площі, значно знизилася продуктивність праці. У саму Латвію 68 % продовольства для населення надходило із Західної Європи.

Протягом 90-х років в економіці країни відбулося помітне зростання питомої ваги сфери послуг. Транспортні перевезення, транзит російської нафти й нафтопродуктів через латвійські порти Ригу і Вентспілс, розвиток обробної промисловості, швидке збільшення обсягів фінансових послуг, що зумовлювалося прагненням національних лідерів перетворити Латвію на "Балтійську Швейцарію", стали чи не єдиним каталізатором економічного відродження країни. Спостерігався приплив у латвійську економіку західних інвестицій. Найбільші інвестиції в латвійську економіку здійснювали Данія, Велика Британія, Німеччина, Швеція та США. Основна частина коштів вкладалася в підприємства транспорту і зв'язку, харчову й деревообробну промисловість. Найбільше значення у сфері зовнішньої торгівлі для республіки відігравали ринки ЄС, куди йшла майже половина латвійського експорту й імпорту.

Зрештою, за перші десять років незалежності в латвійській економіці відбулися серйозні структурні зміни: частка харчової промисловості у формуванні ВВП зросла з 26 до 34 %, деревообробної — з 2 до 19 %, тоді як металообробка, машинобудування скоротилися з 28 до 12 %. Водночас частка приватного сектора в сільськогосподарському виробництві зросла з 28 до 77 %. Однією з найсерйозніших національних проблем кінця 90-х років залишалася бідність. У республіці було чимало людей, в основному на селі, доходи яких становили менше одного долара на день, тоді як офіційний прожитковий мінімум передбачав щоденний доход у 4,8 долара. Індекс безробіття у країні в 2002 р. становив 8 %. Цього року Латвія вперше увійшла до списку 53 високорозвинених країн світу, діставши у звіті ООН "Зміцнення демократії у роз'єднаному світі" індекс розвитку 0,8. Розмір ВВП держави у 2002 р. становив 17 млрд. доларів.