Росія

Дивись також:

У 1147 р. у літописах уперше згадується слово "Москва" за часів правління владимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише у ХПТ ст. Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми роками того століття. У XIII ст. також відбувається становлення російського етносу за рахунок асиміляції північнослов'янськими племенами племен угро-фінських.

Родоначальником династії московських князів став молодший син Олександра Невського — Данило. Це удільне князівство було одним з найменших: до нього належали околиці Москви радіусом 40 км. Проте вже при Данилі Олександровичі у почалося територіальне збільшення: у 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, у 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ і все життя боровся за оволодіння Великим князівством Владимирським, але в одній із сутичок загинув. Після його смерті у 1327 р. князем став його брат Іван Данилович на прізвисько Калита, який перетворив Москву на духовний центр Північно-Східної Русі та одержав ханський ярлик на велике княжіння від Золотої Орди.

Звільнитися від татаро-монгольської влади вдалося за правління Івана ІІІ (1462—1505 рр.), який відмовився платити данину Орді, а ординські війська не наважилися атакувати військо Московського князівства (Стояння на Угрі 1480 р.). Іван ІП значно розширив московські володіння, приєднавши до них суздальсько-нижньогородські, ярославські й в'ятські землі, Перм, Ростовське і Тверське князівства. Він також відвоював у Литви частину руських земель, підкорив Новгородську республіку. У1485 р. Іван III, зберігаючи титул Великого князя Московського, став іменуватися Государем всієї Русі. За часів Василя ІП (1505—1533 рр.) до складу Московської держави увійшли Псков, Смоленськ, Рязанська земля.

Іван IV Грозний (1533—1584 рр.) вінчався на царство й іменувався царем. При ньому були завойовані Казанське й Астраханське ханства, Чувашія, Башкирія, Ногайська Орда. Загони козаків під орудою Єрмака почали просуватися углиб Сибірського ханства, яке врешті-решт теж було включено до складу Московії.

Після смерті Івана Грозного настала смуга Смутного часу, коли позиції російської держави значно послабли. Справа дійшла до того, що поляки взяли Москву. Проте народне ополчення під керівництвом К. Мініна і Д. Пожарського у 1612 р. вигнало польських загарбників. У 1613 р. Земський собор обрав на царський престол Михайла Федоровича Романова, який започаткував нову династію, що правила до 1917 р.

Значне посилення російської держави відбулося за царювання Петра І (1689—1725 рр.), який проголосив її імперією. Росія значно зросла територіально: Прибалтика, частина Фінляндії з Виборгом, західний берег Каспійського моря. Столицю було перенесено до Петербурга, закладеного за наказом царя у 1703 р. Після його смерті настав час палацевих переворотів, після якого трон посіла цариця Катерина П (1762—1796 рр.), яка багато зробила для зміцнення абсолютизму в Росії. В цей період у результаті війн з Османською імперією були приєднані Кримське ханство, землі між Дністром і Бугом. Після поділів Польщі — Західні Україна та Білорусь, частина Литви і Курляндія.

На початок XIX ст. Російська імперія стала найбільшою державою світу. Під час війн зі Швецією, Туреччиною та Персією вона приєднала до себе Фінляндію, майже все Закавказзя. Взявши участь у війнах проти Наполеона, а потім у придушенні революційно-демократичних і визвольних революцій у Центральній і Східній Європі, Росія перетворилася на "жандарма Європи". В середині країни зберігалися старі порядки, особливо гальмівну роль у її розвитку відігравало поміщицьке землеволодіння та кріпацтво. Імперія все більше й більше відставала у розвитку від європейських країн. Свідченням її послаблення стала поразка у Кримській війні (1853—1856 рр.), яку вона програла Великій Британії, Франції і Туреччині.

Перетворення і реформи почалися в Росії за правління Олександра П (1855—1881 рр.) зі скасування кріпосного права у 1861 р. Вони певною мірою сприяли капіталістичному поступу країни. На початок XX ст. за основними показниками розвитку вона увійшла до п'ятірки країн-лідерів, проте значно відстаючи від перших чотирьох. Продовжувалася ЇЇ територіальна експансія. У другій половині XIX ст. така доля не минула Бухарське і Хівинське ханства, на території яких було утворене Туркестанське генерал-губернаторство.

Проте чимало внутрішніх проблем не тільки не розв'язувалися, а й загострювалися. Поразка у російсько-японській війні 1904—1905 рр. призвела до першої революції 1905— 1907 рр. Під час неї почався перехід до конституційної монархії: у 1905 р. було запроваджено Державну Думу, з'явилися легальні політичні партії. Почалося здійснення Столипінських реформ, насамперед аграрної. Однак можливості мирного еволюційного розвитку не були реалізовані. На заваді стала Перша світова війна. Під час Лютневої революції 1917 р. було повалено самодержавство. Восени того самого року до влади у Петрограді, а пізніше по всій території колишньої Російської імперії прийшли більшовики. їм на сім десятиріч вдалося здійснити "друге видання Російської імперії" під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік.