Соціологія - Навчальний посібник

Знаменитими мислителями свого часу, які працювали в галузі економічної соціології, були О.Конте, Л.А.Ж.Кетле, Г.Спенсер, К.Маркс, П.Ж.Прудон, Е.Дюркгейм, Т.Веблен, Г.3іммель, В.Зомбарт, М.Вебер та інші.

Огюст Конт (1798-1857)—французький учений, про якого вже згадувалося у першій частині як про батька соціології. Невтомний дослідник, він розвинув до рівня теорії ідею індустріального суспільства і Впливу розвитку промисловості на людину і культуру.

Згідно з його теорією інстинкт виробника і винахідника сприяє прогресу. Розвиток промисловості здатний не тільки полегшувати існуванні людини, а й спотворювати особистість, порушувати соціальний порядок.

Нові форми організації праці, вважав О.Конт, поступово ведуть до росту "багатства для всіх", що в кінцевому підсумку повинно пом'якшити протиріччя між капіталом і найманою працею, нівелювати його. Крім того, саме по собі це протиріччя — скоріше випадковість і може бути вирішене за допомогою наукових підходів.

Найбільш правильний історичний шлях, за О.Контом,— це щось середнє між соціалізмом і ліберальною економікою. Він одним з перших відзначив обмеженість політ економічних теорій, які ігнорували фактор людини, відривали економічне явище від соціальної сфери.

Одним із важливих досягнень індустріального суспільства, вважав О. Конт, є те, що люди в ньому займають соціально-економічне положення не за народженням, а згідно зі здатністю до праці. Вирішення багатьох проблем він вбачав у науковій організації індустріального суспільства.

Ломбер Адольф Жак Кетле (1796-1874) — бельгійський учений, математик-соціолог, демограф, класик соціальної статистики. Одним із перших відкрив і розробив концепцію соціології як точної математичної науки, проголосивши ідею переходу соціально-економічної теорії від гіпотез до точних математичних описів і інтерпретацій.

Жах Кетле ввів у науковий вжиток поняття "середня людина", тобто середня узагальнена величина, яка відображує середні вікові, інтелектуальні, моральні та інші ознаки. Вчений уперше розробив методику опитувань, яка здобула значний резонанс у наукових товариствах, а самі опитування стали дуже популярними.

Завдяки Жаку Кетле почали проводитися конкретні дослідження способу життя і психології різних верств населення, умов праці, соціального клімату на фабриках. На основі ідеї конкретизації соціології виникали такі напрями, як "соціальна гігієна", що ставила в центр уваги питання соціального здоров'я, медичного обслуговування, вивчення умов проживання різних верств населення (Про це писали: Джейм Кей-Шаттлуор — "Моральні і фізичні умови життя текстильних робітників Манчестера"; Чарльз Бут—"Життя і праця людей в Лондоні" та ін.) і "моральна статистика", яка сформувалася під впливом масового дослідження явищ злочинності, умов життя бідних верств населення, освіти, культури в Західній Європі (Андре Геррі — "Досвід моральної статистики Франції", Девід Девіс — "Дослідження сімейного бюджету трудящих класів Англії", Фредерік Мортон Іден—"Звіт про становище бідноти Англії", Джон Сінклер—"Статистичний опис Шотландії" та ін.).

Герберт Спенсер (1820-1903) — англійський філософ і соціолог. У своїх працях акцентував увагу на питаннях соціального розвитку, соціальної еволюції, був яскравим представником соціал-дарвінізму. Його ідеї про роль соціальної боротьби пізніше були запозичені "чисто економічними" теоріями конкуренції.

Соціальна боротьба і суперництво — це вирішальні фактори і розвитку, і руйнування, і регуляції. За Спенсером, переможці утворюють клас власників, а ті, кого перемогли,— найманих робітників і т. д. Соціологія Спенсера підкреслено індивідуалістична. "Суспільство,—писав він,— існує для блага своїх членів, а не члени його існують для суспільства".

Спенсер першим у соціології почав системно використовувати поняття "система", "функція", "структура", "інститут". Мислителів другої половини XIX сі. приваблювала у Спенсері впевненість у нездоланні соціальної еволюції, визнання закономірності всього існуючого, точність висновків.

Карл Маркс (1818-1883) — засновник теорії наукового комунізму, розробник теорії і практики класової боротьби і диктатури пролетаріату, зробив значний внесок у розвиток економічної соціології. Соціологічний зміст його теорій настільки вагомий, що вся соціологічна думка ХІХст. виглядає як розвиток або як опозиція марксизму. Згідно з поглядами К.Маркса, існують об'єктивні закони поведінки і відносин людей, зокрема й в економічній сфері. Люди можуть пізнати ці закони та використовувати їх.

К. Маркс вважав, що економіка — настільки сильний фактор у суспільстві, що саме вона визначає ідеологію і психологію людей. Пануючий тип особистості відображає економічну систему. Людина не може бути вільною від суспільства, тому найбільш реальний шлях вирішення соціальних проблем — не в звільненні людини від суспільства, а в удосконаленні взаємовідносин між людьми і суспільством, в тому числі і в галузі економіки.

К. Маркс переконаний в тому, що суспільство рухається від індивідуалістичних до колективних форм організації життя. Такий закон розвитку суспільства. Нові виробничі сили, нові знання, досвід і здібності людей обов'язково приведуть до нових виробничих і людських відносин. Відносини власності — важливіший чинник у суспільному розвитку, ніж промисловий прогрес. Без врегулювання цих відносин неможливий прогрес і добробут людини. Важливим соціологічним аргументом проти марксизму було те, що він абсолютизував феномен об'єктивних законів і недооцінював феномен людини.

• П'єр Жозеф Прудон (1809-1865) — французький політичний діяч, економіст і соціолог—був найбільш яскравим представником антимарксизму, основоположником анархізму. Згідно з ученням Пру-дона, соціально-економічний порядок найбільш вірогідний за наявності свободи у суб'єктів соціально-економічних відносин.

Основне джерело протиріч Прудон вбачав не в приватній власності і свободі економічної діяльності людей, а в державі, яку необхідно ліквідувати. Прудон був прихильником класового соціального співробітництва і партнерства, передусім підтримки дрібного виробника.

Еміль Дюркгейм (1858-1917) — французький філософ, про соціологічні погляди якого вже згадувалось у першому розділі загальнотеоретичної частини посібника. Шукаючи відповіді на питання про поєднання суспільного порядку і індивідуальної свободи, Дюркгейм звертається до поняття поділу суспільної праці. Соціолог поділяє думку О.Конта стосовно того, що поділ праці — це не суто економічне відношення, а найістотніша умова соціального життя як такого.

Поділ праці, на думку Е. Дюркгейма,— це "суто моральне" явище, котре не піддається вимірам, проте його природу і функції можна зрозуміти шляхом спостереження за функціонуванням правових, економічних, релігійних та інших інститутів. Завдяки поділові праці реалізує себе один з принципів сучасного суспільного устрою — принцип органічної солідарності. Економічні послуги, які може надавати нам поділ праці, не йдуть ні в яке порівняння з його моральною дією, справжня його функція — створювати поміж двома або кількома особистостями почуття солідарності.

Уперше, базуючись на комплексному соціально-економічному та соціально-психологічному аналізі, Е. Дюркгейм розглянув таку форму відчуження людини в індустріальному суспільстві, як самогубство, звернувши увагу на деякі глобальні соціальні проблеми, пов'язані з ростом народонаселення та технічним прогресом.

Як і багато інших французьких соціологів, у соціально-економічному прогресі вирішальну роль він відводив не приватній власності, конкуренції і вільному підприємництву, а солідарності і згуртованості людей, культурі соціальних відносин, соціальній організації праці на мікро- і макрорівнях.

Макс Вебер (1864-1920) — класик німецької соціологи справив значний вплив на розвиток економічної соціології. Особливість його економіко-соціологічних поглядів полягала у визнанні значимості соціокультурних факторів. Це докладно викладено в роботі "Протестантська етика і дух капіталізму".

М. Вебер розглядав капіталізм як певну форму економічного раціоналізму — систему, що побудована на розрахунку норми прибутку та раціональному плануванні виробничого процесу, складовим елементом якого є використання найманої праці формально вільного виробника. Його цікавив суб'єктивний аспект економічного раціоналізму, а саме: певні нахили людей до раціональної економічної поведінки. Особливої ваги при цьому мислитель надавав емпірично констатованому факту залежності господарчого статусу від конфесійної приналежності.

Провівши ряд емпіричних досліджень, Вебер довів, що більшість представників західноєвропейського великого бізнесу, що вважають себе віруючими, належать, як правило, до протестантських конфесій. Отже, саме протестанти виявляють специфічну схильність до економічного раціоналізму, що пояснюється специфікою їх особистісних ціннісних орієнтацій внаслідок виховання у протестантському середовищі.

У його науковій творчості отримала розвиток теорія соціальних організацій. Вчений обґрунтував раціональний тип організації, на якій і повинно базуватися сучасне виробництво, показав механізми контролю і стимулів у відносинах і діяльності індивідів і груп, що стало важливою методологічною основою для подальшого розвитку прикладної соціології.

Елтон Мейо (1880-1949), Жорж Фрідман (1902-1977), Пітер Дракер (нар. 1909) — американські економісти, соціологи, фахівці в галузі проблем управління, провідні теоретики "емпіричної школи" управління першої половини XX ст. Наукова творчість цієї плеяди дослідників зробила великий внесок у галузь прикладної соціології праці і трудових відносин. їхні ідеї і розробки стимулювали прикладну соціологічну роботу значної кількості професіоналів.

Макс Хоркхаймер (1895-1973) — німецький філософ і соціолог, Герберт Маркузе (1898-1979), Еріх Фромм (1900-1980)—німецько-американські соціальні філософи, соціологи і психологи, засновники "неофрейдизму". Всі вони яскраві представники "франкфуртської" школи, що виникла в середині XX ст. і займалась розвитком теоретичної економічної соціології.